Кирило та Віка почали зустрічатись ще на другому курсі університету. Неочікувано дівчина завагітніла і пара вирішила побратись. В гуртожитку їм виділили окрему кімнату, тому не довелось кидати навчання. Через дев’ять місяців Віка народила хлопчика, якого назвали Ігорем.

Академічну відпустку вирішила не брати.

На той час мама дівчини якраз потрапила під скорочення, вона погодилась няньчити онука, доки донька здобуде вищу освіту.

Два роки промайнули швидко. За цей час мама Віки знайшла нову роботу та сказала, що більше не має змоги глядіти онука. Тепер це стало обов’язком матері хлопчика. Віка була впевнена, що після отримання диплома Кирило влаштується на хорошу роботу і їх життя зміниться в кращу сторону.

Поки ж мусили жити у свекрухи, але продовжували мріяти про окрему квартиру. У матері Віки є двокімнатна квартира, але в ній мешкає молодший брат дівчини, тому другій сім’ї, ще й з дитиною, там буде тісно.

Усі три роки доки Віка сиділа вдома з сином, чоловік так нікуди й не влаштувався. Він лише вдавав, що щось шукає для себе, насправді ж просто байдикував. Дівчині було незручно жити коштом батьків, тому за першої ж нагоди вона вийшла на роботу. Хоча працювати довелось не за професією, але зарплатня нормальна. Домовились, що Кирило буде доглядати сина, аж доки не можна буде віддати хлопчика в дитячий садочок.

Свекруха обурювалась, що малий постійно вдома, вона вже втомилась так жити й, взагалі, хоче тиші та спокою. На щастя, незабаром подзвонили з садочка, щоб повідомити, що черга дійшла до Ігоря і його вже можна оформляти. У Кирила більше не було приводів для відмовок і дружина була впевнена, що він нарешті влаштується на роботу.

Постійно підіймала цю тему, але чоловік кожного разу вигадував причину, щоб не йти на співбесіду. То його не влаштовувала зарплатня, то надто важка фізично, або добиратись далеко.

Проте, якось у Віки на роботі звільнилось місце. Вона домовилась з керівництвом, аби прийняли її чоловіка. Повернулась ввечері в хорошому настрої, сподіваючись, що потішить чоловіка приємною новиною. Йому більше не потрібно шукати роботу, про все вже домовлено.

– Та не піду я на таку зарплатню. І мені взагалі ця робота не подобається. Не втручайся, я сам знайду, куди влаштуватись.

Віка зрозуміла, що сперечатись марно, тому вирішила діяти хитріше. Поговорити з матір’ю Кирила, аби та якось вплинула на свого сина. У них зі свекрухою завжди були хороші, довірливі стосунки. Тому, в цій ситуації, теж сподівалась на її підтримку. Жінка уважно вислухала зауваження і прохання невістки, а потім промовила:

– Ти забагато від мене хочеш. Кирило мій син і він повинен доглянути мене на старості. Добре, що ти працюєш, то продовжуй в тому ж дусі. Заробляй на себе, на дитину, а від мого сина відчепись. Мені спокійніше, коли він поруч.

Лише зараз Віка усвідомила справжні реалії свого сімейного життя і те, ким являється її обранець. Прикро, що на це потрібно було витратити аж шість років.

КІНЕЦЬ.