Катерина виїхала до Італії, коли їй було лише двадцять два. Вона була молода, енергійна і сповнена амбіцій.

В її рідному селі гроші вважалися великою рідкістю, і Катерина вирішила, що поїде до Італії, де зможе заробити і допомогти матері.

Це рішення було важким для неї, але важким не тільки через відстань, а й через обіцянки, які вона давала мамі. Вона пообіцяла їй, що повернеться багатою і що допоможе.

В Італії Катерина працювала в пекарні. Спочатку їй було важко: вона не знала мови, все було нове і незвичне, але вона дуже швидко освоїлася.

Працюючи, вона отримувала стабільний дохід, якого не мала б в Україні. Її перша зарплата вражала — це були гроші, яких їй вистачало на власні потреби, а ще й на те, щоб допомогти вдома.

Катерина не шкодувала, що виїхала, і навіть коли сумувала за домом, в серці їй було спокійно — вона працювала заради родини, заради того, щоб їй було краще.

Проте, коли Катерина вперше відправила додому гроші, мати їй не одразу зраділа. Вона була вдячна, звісно, але у її словах було щось, що Катерина не могла одразу зрозуміти. Мати відправила їй листа з теплими словами подяки, але в цьому листі було дещо дивне.

“Ти там, у Італії, заробляєш гроші, а я отримала таку велику суму, але це не те, що мені потрібно, доню. Я б не відмовилася від того, щоб ти привезла щось корисніше”, — написала мати.

Катерина була вражена: вона думала, що мати буде рада грошам. Вона не одразу зрозуміла, що мати мала на увазі.

Кілька тижнів по тому, Катерина знову надіслала гроші, але цього разу вона вирішила докласти до пакету не тільки валюту, а й кілька дрібниць для дому: якісь продукти, гарну блузу для матері , як подарунок.

Вона думала, що мати буде радісно здивована і захоплена її увагою. Але цього разу відповідь була ще дивнішою.

“Доню, дякую за гроші, але вони мені не так вже й потрібні, а ось те, що ти прислала — ну, зовсім не те. Ти ж краще б надіслала якийсь гарний шматок тканини, який можна було б продати на ринку. Блузу я не носитиму — вона дуже яскрава, для мене це занадто”, — писала мати.

Катерина здивувалася, але не стала ображатися. Вона вирішила наступного разу надіслати саме гроші, без зайвих речей, думала, що так буде краще.

Але наступна посилка також не принесла радості. Вона надіслала ще більше грошей і подала матері сумки з овочами, ковбасами, деякими ласощами, які були доступні в Італії, але рідко зустрічалися вдома. Тоді мати надіслала ще одне повідомлення:

“Гроші — це добре, але ти не думаєш, що краще привезти додому те, що я зможу продати на базарі? Ковбаси та інше — ну, це все дуже добре, але зіпсуватися може. А ось ото, що ти надіслала — великий італійський шоколад — я б краще отримала кілька банок варення чи меду, чого в нас не вистачає.”

Катерина вже почала розуміти, що її мати не просто хвилюється за те, що вона надсилає не найкорисніше, а має на увазі щось інше. Вона більше не могла зрозуміти, чому мати так не хоче приймати речі, які вона присилає із заходу, коли вони були такі дорогі і якісні.

Проходили місяці, і з кожним разом Катерина почала отримувати все більше зауважень від матері. Вона почала відчувати, що не може догодити. Чим більше вона старалася, тим більше отримувала критики.

Мати не раділа її подарункам і не цінувала того, що вона робила для неї. Це стало для Катерини справжнім випробуванням.

Мати почала запитувати про неї не тільки про гроші, а й про те, чому Катерина не купує їй те, що треба. “Я ж тобі казала, доню, що це не ті речі. Краще б ти щось привезла, що можна було б продати або подарувати комусь на свято”.

У серці Катерини наростав гіркий відтінок розчарування. Вона більше не могла зрозуміти, чому її мати не розуміє її добрих намірів.

Вона працювала, щоб забезпечити їхню родину, щоб у них було краще життя. І замість того, щоб отримати радість від цього, вона отримувала відмови, критику і образи за те, що не надсилає те, що хоче мати.

Через кілька місяців, після того як мати вкотре сказала, що її подарунки “не відповідають потребам”, Катерина відчула, що не може більше продовжувати так жити.

Вона вирішила повернутися додому, щоб особисто побачити, що саме потрібно її матері. Вона вирушила з Італії і одразу ж по приїзді поїхала в рідне село.

Коли вона приїхала, мати зустріла її радісно, але Катерина одразу ж зрозуміла, що все залишилося тим самим: мати нічого не змінювала у своєму ставленні до її подарунків.

“Ну ось, ти повернулася, — сказала мати, — а ось того меду, що я просила, так і не привезла. Як же так?”

Джерело