– Андрію, синку, коли ти вже запросиш нас на дачу? Невже у вас все ще триває будівництво?

– Мамо, це не дача, а наша хата. Йде внутрішнє оздоблення. Ми самі живемо у літньому будиночку, спальних місць немає. Все закінчимо лише до вересня.

– А коли будуть ці спальні місця? Аркадій теж хоче подивитись, відпочити. У нього відпустка.

– Я знаю. Його запрошували нам допомогти, але він таку ціну заламав. Ми вдвічі дешевше знайшли робітників.

– А що ти хочеш, він же фахівець!

– А платити ми йому повинні за п’ятьох, годувати, напувати, та ще й дорогу сплатити.

– А як ти хотів? Він безплатно має робити?

– Чомусь три роки тому я допомагав йому з ремонтом будинку безплатно! Ще й продукти сам купував і готував, бо його дружина втомилася.

– Ти ж знаєш їхнє становище, у них не було зайвих грошей.

– У нас теж немає зайвих грошей, тож я і просив у нього допомоги! Я допоміг, думав, що і він відповість тим же. Але…

– Ти його старший брат, ти й мусиш безплатно допомагати. Будинок будуєш, отже, і гроші в тебе є. Він хотів у відпустці заробити, кредит у нього, гроші дуже потрібні.

– Заробити на братові! Оригінально!

– Коли нам приїхати?

– До вересня, точніше уточнимо пізніше.

– А відпустка в Аркаші зараз.

– Відпустку в нього завжди можна взяти. Він сам на себе працює. Не візьме замовлень, от тобі й відпустка!

– А жити на що, як не працювати?

– Мамо, я знаю як Аркаша працює! Мені можеш нічого не говорити. З п’яти замовлень бере одне, але найпростіше.

– У результаті виходить у нього не так багато. Більше без діла сидить. І досвіду в нього мало, а ти кажеш – фахівець! Якби ми так працювали, то…

– У нього робота важка, будівництво, ремонти, а ти сидиш та кнопочки на комп’ютері натискаєш! Та й Лєнка у тебе так само. А заробляєте напевно більше, не в кредит будинок будуєте!

– Не любимо ми кредити.

– Чекаємо на запрошення у вересні. У мене до тебе буде розмова.

– Добре, мамо. Думаю, що це буде раніше приблизно двадцятого серпня. У вересні дітям до школи…

– Андрію, м’ясо на шашлик готове?

– Так.

– Я теж усе приготувала.

– Молодець. Скільки не намагайся, все одно будуть незадоволені. Я не про всіх, а про маму з Аркадієм. Скоро вони під’їдуть, якщо нічого не переплутали. От і твої, ходімо зустрічати.

– А чия це машина під’їхала?

– Нічого собі, це ж мій брат на новій машині! Ну й Аркаша! Недарма мати говорила про величезний кредит. Зуб даю, мати проситиме допомоги для нього. Будинок ми добудували, значить гроші подіти нема куди!

– Ти так думаєш?

– Я просто впевнений.

– І ти працюватимеш на його кредит?

– Я ж не дурень, машина його, хай працює сам! Нам також потрібна нова машина. Ходімо зустрічати, бо ми тут зайнялися плітками.

Згодом під’їхали інші гості. Усі сиділи за столом на великій веранді. Обговорювали будинок, хвалили господарів. Будинок був гарний, лазня, гараж, літня кухня, зона відпочинку.

– Дача має бути з грядками, ви стільки будували, можна було за цей час і город розробити, – сказала мати Андрія.

– Мамо, у нас не буде городу, тільки сад.

– Лінивці.

– Нехай буде так, але ми вже вирішили. Для городу потрібен час, а нам треба більше працювати.

– Працювати треба багато… Ми потім продовжимо цю розмову з тобою.

– Тут продовжувати нема чого. У нас є плани.

Мати промовчала, але розмову почала наступного дня після від’їзду всіх гостей.

– Що ти там казав про гроші, Андрію?

– Я?

– Ну а хто? Працювати треба більше, плани якісь. Які плани? Хата стоїть, все зроблено. Аркадій, звичайно, розкритикував все ваше оздоблення.

– Та і я б не повісила таких фіранок. Все без душі, без смаку, але нічого, ви ж у селі. А меблі хто вибирав? Разом? У вас поганий смак! Кухню треба було робити абсолютно білою, щоб чистоту було видно, стерильність.

– Мамо, а в тебе чому кухня не біла? Може ти спочатку свою зміниш, а потім і нам говоритимеш! Ми маємо свій смак!

– Добре. Як зробили – вам жити. Якби мені сподобалося, то я до вас би переїхала. Ні, не можу переїхати.

– Аркаші потрібна допомога. Він із кредитом ледве впорається. У вас тепер жодних витрат, значить всі гроші треба кинути на погашення його кредиту.

Олена та Андрій переглянулись і засміялися:

– А чого він літак не купив?

– Буде треба – купить.

– А хто платитиме? Невже ми?

– Зараз треба допомогти!

– А мені він допоміг? Забив хоч один цвях? Про гроші я мовчу, не люблю бути винним!

– Ти про що? Ти старший, а отже, повинен допомагати!

– Він не допомагає, а я повинен? Я старший на два роки. Мені вже тридцять чотири. Ти всі роки намагаєшся щось випросити для нього, вигородити, виправдати!

– Я допомагав грошима доки не було сім’ї, допомагав з ремонтом, з переїздом. Що там ще у вас було? Все безплатно! А нам допомогли? Грошей не буде! І просто допомагати я не буду!

– Ти не можеш так вчинити з братом!

– Можу! У нього ж бізнес! Ти сама казала, що дуже вдалий. Аркадій фахівець! Так? Так! Просто треба більше працювати, якісніше! Конкуренція зараз величезна. А якщо тиждень працювати, а три відпочивати, то можна й машину втратити.

– Не зрозумів ти мене.

– Зрозумів! Сам катається – сам платить! Тепер тільки так. Допоможи собі сам, називається!

Незадоволена мати, розчаровані Аркадій та його дружина поїхали. Доведеться Аркаші працювати більше, а відпочивати коли? А на море? Дружина хотіла на море, і мати теж! Несправедливо!

Але, то вже їхні проблеми! Як кажуть, як постелишся, так і виспишся. Ви зі мною згодні? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.