Ось вже третій місяць, як свекруха мешкає на дачі Тетяни. Як завжди, вони з чоловіком Максимом напередодні в п’ятницю ввечері закупили продукти за списком, щоб вранці, не витрачаючи на це час, вирушити в дорогу. Будиночок знаходився у престижному дачному селищі, недалеко від міста.

Спочатку, коли тітка залишила дачу Тетяні, вона була в гнітючому стані: прогнила підлога, дах в дірках, і заросла бур’яном ділянка. Єдине, що зупиняло жінку від продажу будинку – велика ділянка та розташування. Можна було жити на дачі влітку, тому що до роботи добиратися доводилося не дуже довго.

Якийсь час будиночок стояв без діла. Тетяна була зайнята влаштуванням свого особистого життя і зовсім не думала про такі дурниці, як ремонт дачі.

Коли вони з чоловіком прожили кілька років разом, взяли іпотеку і фінансове становище трохи вирівнялося, вона з’їздила на ділянку, щоб оглянути та зрозуміти весь фронт робіт.

Роботи виявилося дуже багато. Простіше було знести будинок і побудувати новий, але в пам’яті про добру тітоньку, яка няньчилась з нею в дитинстві, Тетяна не посміла цього зробити. Коли жінка склала список витрат і поділилася з чоловіком він тільки відмахувався від цієї ідеї:

– Ти справді збираєшся ремонтувати цей сарай? Це ж безглуздо! Я не стану тобі допомагати, і в тебе самій нічого не вийде, ось побачиш.

– Ну, міг би допомогти з простими речами, наприклад, винести весь мотлох з дому, здерти старі шпалери та розібрати підлогу. Так було б дещо дешевше.

– О, ні. Навіть не проси. І, до речі, за які гроші ти збираєшся робити ремонт? У нас іпотека. Забула? – дорікнув Тетяні чоловік.

– Пам’ятаю. Я трохи накопичила і взагалі сподівалася, що ти теж братимеш участь, – зніяковіло відповіла дружина.

– Ні, ці свої руїни сама ремонтуй, раз тобі це так потрібно, – відрізав чоловік.

Після цієї розмови Тетяна довго сумнівалася, чи правильно вона робить. Може, справді продати цей хлів і забути про нього? Вона дала собі тиждень на роздуми.

В цей час у неї сталася випадкова зустріч зі шкільною подругою, яка поділилася радістю – вони з чоловіком довго збирали та нарешті купили собі заміський будинок.

Цей будинок опинився в тому ж садовому товаристві, що й тітчина дача. Коли подруга озвучила вартість землі та будинку, Тетяна була шокована і вирішила в жодному разі не продавати дачу.

З цього часу молода жінка щільно зайнялася ремонтом. Вона найняла бригаду працівників, які допомогли реанімувати будинок. Тепер це не було схоже на сарай, а цілком схоже на милий і затишний дачний будиночок.

Тетяна до всього підійшла з душею, підібрала теплі відтінки для інтер’єру, щоби було затишно. Їй залишалося тільки замінити меблі, які розвалилися від старості, та купити необхідну техніку.

Крім того, жінка вирішила придбати кілька обігрівачів, щоб можна було приїжджати восени чи взимку без ночівлі, і не замерзнути.

Чоловік, за його словами, тим часом посилено працював, але нічого в його житті не змінювалося. Грошей він заробляв стільки ж, як й раніше, а підвищення по службі не намічалося.

Навіть навпаки, чоловік настільки розслабився, поки дружина була зайнята роботою та ремонтом, що зрідка почав спізнюватися на роботу. У цьому Максим, звісно, ​​звинувачував дружину, яка не розбудила його вчасно.

Коли будиночок став придатний для житла, Тетяна зайнялася ділянкою. Вона повністю викосила всі бур’яни та перекопала ділянку, а потім засіяла газоном. Всі справи було завершено якраз до перших осінніх холодів.

Для Тетяни життя знову набуло розміреного темпу, і ось на черговому застіллі, напідпитку чоловік похвалявся, що, мовляв, ось тепер у них з дружиною є заміський будинок, будуть там влітку жити.

– Звідки у вас ще гроші й на дачу? Ви ж іпотеку ще не виплатили, – не забула уточнити свекруха, зло примружившись.

– Таньки від тітки дісталася розвалюха, ось тільки ремонт завершили. Там тепер не дача, а цілий особняк, гордо відповів Максим.

“Так, завершили. Одна я й займалася цим нещасним ремонтом” – подумала в цей момент Тетяна, але нічого не відповіла свекрусі.

– Як добре. І знаходиться поряд. А чи можна я там поживу трохи до літа? – швидко кинула Олена Вадимівна.

– Звісно, ​​мамуся. – рішуче відповів Максим, а потім звернувся до дружини.

– Ти ж не проти, люба?

– Не проти. Але тільки до кінця весни, – крізь зуби відповіла жінка.

Мало того, на початку квітня молоді люди допомогли Олені Вадимівні з переїздом на дачу. Та й речей у неї було, ніби не дачу їде, а на курорт. Там і капелюшки, і сукні різних фасонів, і блузи.

– Навіщо вам стільки речей? – спитала її Тетяна, коли побачила кілька валіз на порозі квартири.

– Люба, все знадобиться. Життя одне, я не збираюся проживати залишки днів у смутку, – тільки й відповіла свекруха.

Олена Вадимівна у метушні зі збиранням одягу, зовсім забула купити запаси їжі на тиждень, тому їм довелося заїхати до супермаркету.

– Ти ж не примусиш рідну матір усе це сплачувати?

– Олена Вадимівна зі сльозами на очах подивилася на сина.

– Так, звісно, ​​мамо, нема питань – відповів Максим і сплатив покупки.

Тетяна дивилася на це все як на сцену з поганого кіно. У свекрухи кожен крок був продуманий наперед, а зітхання та придих лише додавали драми.

– І як ти не розумієш, що матір тобою маніпулює? – спитала Тетяна у чоловіка, коли свекруха відійшла в аптеку, а вони чекали на неї в машині.

– Я не розумію, про що ти. Ти на дачі їсти не будеш? – відрізав Максим.

У цей час до машини повернулася Олена Вадимівна і продовження діалогу не було. Вони мовчки їхали трасою і тільки свекруха щось співала собі під ніс. Коли приїхали, вона була у невимовному захваті від дачки.

– Ну і будиночок, просто ляльковий. Яка краса, який затишок! – Захоплювалася вона. – Які ви молодці, що виконали таку роботу, – Олена Вадимівна кинулась обіймати сина.

За обідом усе було спокійно. Потім Максим вирушив маринувати м’ясо, а жінки залишилися по господарству, із зими накопичилося багато справ.

– Я заберу штори та частину ліжка випрати додому. Ми повернемо все наступними вихідними, – почала Тетяна.

– Так, добре-добре. Як скажеш. А що я дивлюся, ти садити нічого не плануєш? – відволікалася від теми розмови Олена Вадимівна.

– Ні, просто хочу газон. Можливо, купимо садові гойдалки у двір і збудуємо лазню. Люблю попаритись, – захоплено відповіла жінка.

– Та ну, лазня. Кому вона потрібна? Ось краще парник чи тепличку побудувати. Ось це діло. Треба сказати про це Максиму, – задумливо відповіла свекруха.

– А до чого тут Максим. Дача моя, тому я розпоряджаюся, що тут буде, а чого ні, – відрізала Тетяна.

Свекруха лише зло примружилася і зміряла невістку поглядом.

Приїхавши наступними вихідними, Тетяна виявила, що заднє подвір’я перекопане і тепер там красуються лунки з чимось явно нещодавно посадженим.

– І коли ви тільки встигли? – суворо запитала Тетяна. – Я ж просила нічого не садити.

– Ну, чого ти починаєш. Тобі шкода чи що? Приїжджатимете, а тут готові огірочки з грядки. Хіба не чудово? – спокійно відповіла свекруха.

– Ну, справді, Тетянко. Нехай росте. Ділянка яка велика, – намагався вмовити дружину Максим.

Тетяна важко зітхнула і пішла на кухню випити холодної води, щоб не сказати зайвого. У цей момент жінка вже вдруге пошкодувала про своє рішення пустити Олену Вадимівну на свою дачу.

Далі було лише гірше. Грядок із кожним приїздом ставало дедалі більше. Виявилося, це Максим вечорами після роботи приїжджав до матері, щоб передати насіння, яке вона просила купити.

Так ще з’ясувалося, що Олена Вадимівна особисто дозволила пожити тиждень на дачі своїй подрузі дитинства.

Наприкінці травня вся ділянка була засіяна всім, чим можна, навіть дерева звідкись з’явилися. Крім того, в будинку було переставлено меблі, поміняно штори та текстиль.

Тетяна почала здогадуватися звідки це багатство, явно не зі жебрацької пенсії свекрухи, як вона сама висловлювалася.

– Нам треба поговорити, – Тетяна взяла чоловіка за рукав і відвела на заднє подвір’я. – Я правильно розумію, що це ти даєш гроші Олені Вадимівні?

– Так, я допомагаю мамі, якщо вона просить, – зам’явся чоловік, не чекаючи нічого хорошого.

– А ти не міг сказати? За моєю спиною, вона коїть, що їй заманеться, а ти потураєш їй! – Злилася Тетяна.

Тут з-за рогу вийшла свекруха і почала кричати на два кооперативи:

– Та як ти смієш підвищувати голос на мого сина! Ти ще нерозумна, не знаєш, як треба стежити за ділянкою. Тільки я зможу вам допомогти, більше ніхто, тому житиму тут стільки, скільки захочу.

– Так, Таня, давай не починай, інакше нам доведеться посваритися, – примирливо додав Максим.

– Здається, нам давно треба було посваритись! Ну і дурепа ж я була. І як я раніше не зрозуміла, коли ти відмахувався від ремонту, а потім вихвалявся перед родичами, який ти молодець. А чи не поїхати вам обом додому, дорогі гості моєї дачі! – на одному подиху голосно висловилася Тетяна.

– Якщо я зараз поїду, ми розлучимося. Такого хамського ставлення до себе та матері я терпіти не буду, – Максим почав шантажувати дружину.

– Дивишся в корінь! Саме цього я й домагаюся.

– Тобто ти хочеш сказати… – почав чоловік.

– Так, я подаю на розлучення. Годі з мене. Квартиру продаємо, і ділимо гроші навпіл. Хоч би там ти справно платив, – відповіла йому Тетяна.

– А як же дача? Кому вона дістанеться? – злякалася свекруха.

– Як кому? Мені звісно. Ваш син ні копійки сюди не вклав, ні крапельки поту.

Олена Вадимівна голосила і повільно збирала свої речі, які вона розклала скрізь, де можна, ніби все життя збираючись прожити на дачі. А Максим мовчки пішов у машину і чекав там матір. Коли вона була готова, вони поїхали.

– Синку, ну звідки я знала, що дача не спільна? Як бути то тепер? – питала у Максима Олена Вадимівна.

Чоловік мовчки дивився у вікно і плавно вів машину, ігноруючи матір.

У цей час Тетяна з розлюченістю зривала ненависні штори, скатертини, плед і подушки. Вона закинула все разом у бак для спалювання трави та підпалила, потім довго спостерігала за шматочками тканини, що тліли.

Потім жінка налила гарячого чаю і, сидячи на веранді, насолоджувалася теплим вечором. Жінка відчула, як їй полегшало. В думках Тетяна планувала своє нове майбутнє, де більше ніколи не буде непроханих гостей.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.