– Ти що, тільки про гроші й думаєш?! Ми з тобою не на курорт приїхали!, – Степан вирвав з моїх рук список покупок і кинув його в сумку.

Я відступила крок назад, намагаючись стримати занепокоєння. Він дивився на мене з таким поглядом, наче я була його ворогом. “І що ж ти хочеш?” – він знову глузував.

– Щоб я ще більше грошей на тебе витрачав?”

Ці слова мене засмутили. Засмутили не тільки тому, що вони були образливими, але й тому, що я вже не могла зрозуміти, як так сталося. Як я опинилася в такій ситуації? Як чоловік, який колись обіцяв бути опорою, раптом став таким байдужим?

Я не можу сказати, що ми з Степаном завжди мали ідеальні стосунки. Кожен з нас мав свої труднощі, але ми разом намагалися їх долати. Він працював, я піклувалася про домашнє вогнище і нашу маленьку донечку. Все було нормально, поки я не залишила роботу і не пішла в декрет.

З того часу все змінилося. Степан почав рідше давати гроші на домашні витрати. Спочатку це було кілька разів на місяць, потім ще рідше, і ось вже зовсім не дає. Коли я питала, чому, він відповідав, що ми повинні навчитися економити, а сам навіть не подумав, скільки всього я повинна купити для нашої донечки. Я не працюю, бо декрет – це не зарплата. Він же працює, але його грошей не вистачає на все необхідне. І це мене дуже бентежить.

Коли я звернулася до своїх батьків за допомогою, він знову став нестерпним. “Тільки гроші тобі і потрібні, правда?” – казав він з натяком. Мені було соромно, але іншого виходу я не бачила. Якби я не попросила у мами та тата, ми б не мали навіть на найнеобхідніше.

Ось уже кілька місяців я намагаюся вирішити це питання. Я кілька разів з ним говорила, просила, щоб він хоча б визначив, яку суму готовий давати на місяць. Але замість того, щоб обговорити це спокійно, він просто кидає мені кілька сотень гривень і каже, що мені має хватити.

І я починаю сумніватися в собі. Можливо, я справді так себе веду? Можливо, я перестала думати про наші стосунки і просто хочу більше грошей? Але чи це не нормальна потреба для жінки в декреті?

І ось тут я намагаюся знайти відповідь для себе. Я не хочу бути жінкою, яка тільки бере гроші. Я хочу відчувати себе рівноправною в родині. Я хочу мати свою фінансову незалежність і відчувати, що в мене є свій бюджет. Але як досягти цього, коли мій чоловік навіть не хоче слухати про мої потреби?

Після кожної розмови я починаю відчувати себе все більш і більш непотрібною. Свекруха взагалі не підтримує мене. Вона каже, що сама ще не на ногах, і що я не повинна просити гроші в чоловіка. А коли я намагаюся їй пояснити, що ми з дитиною не можемо обходитися тільки на одні його подачки, вона просто махає рукою. І це мене теж дуже бентежить. Чому вона не може мене зрозуміти?

Здається, я опинилася в глухому куті. Я повинна знайти рішення, але навіть не знаю, де його шукати. Чи повинна я просто змиритися з тим, що мій чоловік тепер не готовий забезпечувати нашу сім’ю? Чи треба боротися за свої права, ставити чіткі вимоги і шукати допомоги в інших джерелах?

І ось питання, яке я ставлю собі щодня: Як знайти баланс між сімейними обов’язками та фінансовою незалежністю? Як не бути залежною від чоловіка, але при цьому не втратити повагу до себе та не зруйнувати стосунки? Може, це питання не тільки про гроші? Можливо, я втрачаю щось важливіше, ніж гроші?

Шановні читачі, я звертаюся до вас з питанням: Як би ви вчинили на моєму місці? Як правильно розподілити фінансові обов’язки в родині? Як знайти рішення, яке не буде руйнувати стосунки? Можливо, є хтось із вас, хто переживав подібну ситуацію? Чи є якісь ефективні способи вирішення цього конфлікту без шкоди для родини?

Я дійсно потребую вашої допомоги.

Джерело