– Ти що, не можеш за собою зі своїми дітьми посуд помити? – запитала я у невістки, але Юля спокійно і мовчки лише поставила у мийку тарілки й чашки, які зібрала зі столу після себе, своїх дітей і мого сина. Як завжди, нічого не помила. Вона навіть не подивилася в мій бік, ніби я говорила не до неї

– Ти що, не можеш за собою зі своїми дітьми посуд помити? – запитала я у невістки, але Юля спокійно і мовчки лише поставила у мийку тарілки й чашки, які зібрала зі столу після себе, своїх дітей і мого сина. Як завжди, нічого не помила.

Вона навіть не подивилася в мій бік, ніби я говорила не до неї. Просто випрямилася, провела рукою по своєму ідеально рівному волоссю і пішла у вітальню, ніби так і треба.

А я залишилася на кухні з тим немитим посудом і відчуттям, ніби це я якась неправильна, що взагалі осмілилася їй щось сказати.

Юля така завжди – приходить в гості, ніби королева на бал. Роздягається, вішає пальто на спинку стільця (хоча я сотню разів просила класти в шафу), сідає і чекає, поки її будуть обслуговувати.

Я подаю чай, ріжу фрукти для дітей, розігріваю їжу – вона мовчить, наче так і має бути. Навіть ложку дитині не подасть, сидить у телефоні або базікає з моїм сином.

— Юлю, може, хочеш чогось іншого? – питаю її, бо вже звикла, що сама маю слідкувати за тим, що їй треба.

— Ні, мені і так нормально, – відповідає вона завжди, навіть не відриваючи погляду від екрану.

А коли приходить час прибирати зі столу, вона робить рівно те, що зробила зараз: збирає посуд і просто залишає його у мийці.

Тільки от цікаво – хто його має мити?

Мій чоловік, який і так весь день на роботі? Чи я, бо ж я жінка, і мені за віком начебто вже покладено бути «обслугою» для молодших?

Син нічого не помічає або робить вигляд, що не помічає. Йому начебто нормально, що його дружина в гостях поводиться як у ресторані.

Йому зручно, що вдома я завжди подбаю про все, а якщо і не подбаю – то хай стоїть гора посуду, хай все лежить де попало, хай діти бігають без нагляду.

Я не знаю, чи то я якась стара школа, чи може, невістка справді нахабна. Але кожен її прихід – це для мене іспит на терпіння.

Я не хочу сперечатися, не хочу псувати стосунки із сином, та й з нею теж – не дай Боже, щоб після моїх зауважень вона почала налаштовувати його проти мене. Але з іншого боку – доки це триватиме?

Що мені робити? Як її хоч якось привчити до елементарної поваги й порядку, не зіпсувавши з нею стосунки?

Джерело