Жила одна дівчина. У належний час вийшла заміж, з’явилося троє дітей, тягла сімейну лямку не вважаючи, що її обов’язки, а що чоловіка.

Чоловік особливо не напружувався, погулював, але спійманий не був, завжди вважав за особливу честь бути хитрішим за дружину. Подобалося йому самостверджуватись за рахунок інших людей.

Відслужив, охороняв ув’язнених, там і пройшов свої перші життєві університети, відчув смак хоч маленької, але влади, коли людина залежна від тебе. Незабаром дівчина перетворилася на жінку, на матір гідну загальної поваги, відбулася у професії, її вже називали по імені-по батькові.

20 років вона жила і думала, що повинен колись чоловік зрозуміти що він робить боляче дружині та дітям, а чоловік не відчуваючи чужого болю і відчуваючи безкарність удосконалювався (по-своєму). Гуляв по-особливому, одружився без кохання, але дружину хотів мати чесну і порядну, щоб тил був надійний.

Але сам так робити не прагнув. І призвело це до того, що почуття у жінки вигоріли вщент. А за деякий час він дійшов до того, що захотів організувати собі «гарем».

Одну жінку, яка захопилася ним, згадала бурхливу молодість, вирішив розвести з чоловіком і зробити з неї запасний аеродром, апетит приходить під час їжі.

Сказав дружині, жінка сказала чоловікові, а далі треба самому все робити і організовувати, але робити боляче не хочеться, і почало все гальмуватися, саме нічого не робиться.

І от якось так вийшло, що в цій ситуації все опинилося в руках цієї жінки. Вона все життя робила все, що треба, через не хочу, не звертаючи уваги на біль, і в цій ситуації виявила твердий характер.

Сказала, якщо йдеш — йди! Такого він не чекав, всі його плани впали, йому раптом стало боляче.

Жінка, яка завжди і все робила для зміцнення сім’ї, поступила з точністю навпаки, поламавши тим самим усі плани «хитромудрого» чоловіка. Які викрутаси довелося йому крутити, і жінку треба не розчарувати, і коханку упускати ніяк не хотілося.

Дружина не здається, більше не вірить, так вершиною цинізму була фраза: ти сама винна, що я гуляв, не притиснула мені вчасно хвіст, ось я і гуляв.

Історія дуже довга, але її суть така: людина сама коваль свого щастя. Часто буває, що й знає жінка про зради свого чоловіка, але нічого не робить.

А змінюється життя лише тоді, коли ти сам починаєш щось міняти. Саме собою нічого не відбувається. Кінець у цієї життєвої історії дуже гарний: другий чоловік цієї жінки — повна протилежність.

А її перший чоловік більше не брикається – його друга дружина з характером як його мати, домінує у всьому, обклала його прапорцями, як вовка, і він сидить тепер тихо. Боляче собі робити не хоче.