Півтора роки тому в сім’ї мого брата Артема сталося нещастя, у свої 35 років він став удівцем.

Звичайно, мені шкода брата, але що я тепер через це маю відмовлятися від свого життя? У мене своя квартира, студія, цілком сучасна та доглянута. Живу я там одна, хоч і зустрічаюся із чоловіком. Він приїжджий, свого житла він не має. Тому іноді ночує у мене. Я збираюся за нього заміж, сподіваюся, що незабаром він зробить пропозицію.

Коротше, все в мене було б гаразд, якби не проблеми брата. Спочатку наша мама вимагала, щоб я допомагала Артему з домашніми справами, приходила до нього прибирати та готувати їжу. Потім, щоб я гуляла з племінниками, закинувши свої справи, а тепер і зовсім вирішила, що просто зобов’язана взяти до себе старшого сина.

– Мені з трьома не впоратися, – заявила мати. – Тому нехай Костя поживе в тебе. Він уже школяр, з ним уроки робити треба, а Артему ніколи. Він взагалі їде з міста на якийсь час, йому запропонували гарну роботу в області.

Я просто очманіла:

– А я то тут причому? Це ж не мої діти, а Артема. От і нехай забирає їх із собою. Або хоча б Костю. Сама кажеш, що він уже великий.

– Третій клас! Куди він його потягне?

Обуренню матері не було меж. Отримала я від неї по перше число. Але найприкріше, що вона почала дорікати мені за квартиру, в якій я живу. Так неприємно на душі стало. Самі мені її купили, а тепер я винна. Нормально це?

До речі, Артему, коли він одружився, батьки також подарували квартиру, причому двокімнатну і в центрі. Тож коли я виросла, їм довелося і мені купити окреме житло. Ремонт зробили на гроші Артема, але ж він сам вирішив допомогти мені. Зрештою, він мій старший брат. А тепер виходить, що я йому винна.

Загалом мамі я чітко дала зрозуміти, що не збираюся йти в них на поводі. Мені треба влаштовувати своє особисте життя, і краще я пущу до себе жити мого чоловіка, ніж племінника, з яким буде ціла купа проблем.

Так я їй і сказала. А вона накричала на мене і звинуватила, що я проміняла сім’ю на штани. Значить, мій чоловік – це штани, а брат – бідний та нещасний, йому тепер усе допомагати повинні.

Закінчилося все легко та просто. Моя сім’я від мене відвернулася. Брат поїхав на свою роботу і тепер надсилає матері гроші на утримання дітей. Усі троє залишилися з нею.

А в мене в квартирі живуть мій чоловік та його друг з селища, який нещодавно приїхав до нашого міста та ще не знайшов собі іншого житла.

Вчора я зателефонувала матері, хотіла перехопити грошей до зарплати, але вона навіть розмовляти до пуття зі мною не стала, і заявила, що вільних грошей у неї немає.

Хоча я сказала, що мені потрібно придбати продукти.

А я знаю, що Артем отримує нормально. Навіщо ж вона мені бреше? Ось така ситуація. Все це дуже неприємно, але якщо вони вирішили, що я для них чужа, нехай так і буде. Подивимося потім, хто має рацію.

КІНЕЦЬ.