Зайве підтвердження того, що у свекрухи не все гаразд із головою, отримано. Вона, знаючи про нашу непросту фінансову ситуацію, вирішила допомогти, але як це в неї водиться, дуже своєрідно.

Вікторія Вікторівна тепер щодня носить нам їжу, але з маленьким нюансом – їжа розрахована на одну людину. Думаю, уточнювати, на яку саме, сенсу не має. Хоча мене цей її фінт не здивував. Я вже «наїлася» такими діями з боку мами чоловіка. Вистачить і того, що коли вона ще жила в іншому місті, яскраво продемонструвала своє ставлення до мене.

Ми тоді перший раз приїхали до неї в гості. Пропозицію мені чоловік на той момент уже зробив, власне, тому й поїхали знайомитися до його мами.

Опустимо, що стіл був накритий виключно тими стравами, які любить чоловік. Це навіть нормально, тому що мене Вікторія Вікторівна ще в очі не бачила, а за сином скучила і хотіла побалувати. Та й не знала вона тоді, що я їм.

Хоча коли їздили до моїх батьків, моя мама допит мені влаштувала, чим зятя годувати, що він любить. Але це дрібниці насправді, цікаве почалося до вечора.

У свекрухи була двушка, нам надали одну з кімнат. Тільки там стояв нерозкладний диван із периною, на якому передбачалося спати чоловікові, а мені постелили на підлозі.

– Так йому поберегтися треба, а на підлозі продути може, – спокійно пояснила свекруха.

Чоловікові було дико незручно, він випровадив маму з кімнати, природно, поступився мені ліжком, а сам ліг на підлозі, через що вранці свекруха влаштувала справжній скандал.

Я раділа, що ця жінка живе в іншому місті і часто бачитися не доведеться, але щойно вона зрозуміла, що весіллю бути, а її дорогоцінний син не збирається повертатися до рідного міста, швиденько продала квартиру і переїхала ближче до нас. Ось радість-то…

І далі пішло: мене з днем народження не привітала жодного разу, подарунків на інші свята я від неї не бачила, до себе кличе тільки сина, мене щосили ігнорує.

Я такому стану справ навіть пораділа, бо мала повне право не спілкуватися з цією дивною жінкою. Чоловік намагався налагодити наші з його мамою стосунки, але не вдалося, про що я не засмучувалася.

На мою превелику радість Вікторія Вікторівна виявилася так само байдужою і до онука. Я боялася, що після його народження вона у нас оселиться і остаточно доб’є залишки моєї нервової системи.

Але ні. Вона з народженням дитини привітала чоловіка, так його націловувала, начебто це він виношував і народжував, мигцем глянула на онука і все, на цьому її бабусині обов’язки були закінчені.

Я розуміла, що улюблений синочок – це в неї на чолі кута, але й онук теж її кров. Тільки судячи з останніх подій вона так не вважає від слова зовсім.

У нас зараз із фінансами туго. Я вийшла з декрету два роки тому, рік тому взяли іпотеку. Усе б було нормально, якби син нормально ходив у садок, але цього року як наврочили – лікарняний за лікарняним.

Грубо кажучи, ми живемо на зарплату чоловіка, бо я вічно на лікарняних сиджу і отримую копійки. Доводиться дуже сильно економити, і на раціоні харчування це відбивається відчутно.

Ми не голодуємо, але сирок, фрукти і червоне м’ясо в нас їсть тільки син, бо йому вітаміни потрібніші, а ми якось перетопчемося. Тільки свекруха так не думає.

Вона якимось чином пронюхала, що її синочок на голодному пайку, після чого прибігла до нас із каструлькою в рушнику. І побачивши, що там було їжі рівно на одну персону, ми заціпеніли.

– А вам не здається, що тут частування навіть на двох не вистачить? – першою заявила я, натякаючи, що на онука теж можна було б покласти.

– Ти про свого сина дбаєш, а я про свого, – огризнулася свекруха, почавши пхати в руки здивованого чоловіка виделку.

Той ожив, подякував їй, сказав, що поїсть пізніше, випровадив маму з нашої квартири, клятвено обіцяючи повернути каструльку потім.

Звичайно, він не став їсти в одну особу, нагодували дитину, самі залишки під’їли, урізноманітнили своє меню. Тепер щодня так робимо, а свекруха продовжує носити тільки для улюбленого синочка.

Дивно це все виглядає, але я тепер остаточно впевнилася, що для свекрухи не тільки не я, а й рідний онук не сім’я.

КІНЕЦЬ.