– Я переїжджаю до батька, з ним краще – Спокійно сказав син. У Ольги затряслися губи.

– Як із батьком? З чого це? Чому краще? – вона підвищувала голос, щось шукала на кухні, гриміла посудом, поки Степан збирав свої речі.

– Ти подивися на нього, мати йому жити заважає, думаєш із батьком солодко? Та ти повернешся вже завтра!

– Не повернуся, мамо. Все буде добре.

Ольга вже стояла в коридорі та набирала телефон колишнього чоловіка. На тому кінці чулися короткі гудки.

– Зайнято, ти подивися, у мене тут син іде, а в нього зайнято! – нервувала жінка.

– Мамо, де мої осінні черевики?

– Навіщо тобі черевики? Ти що там зібрався до осені жити? – вона карбувала кожне слово, ніби намагалася вбити між сином та батьком клини.

– Так. Нічого страшного у цьому немає. Відпочинеш, поживеш, як хотіла, – спокійно для себе.

Ольга знову почала вимовляти сину все, що думає про цю ситуацію, на підвищених тонах.

Степан дивився на локон її темного волосся з пучка, що вибився, і думав, що світлий колір волосся їй пасує більше.

– Ну і добре, добре, нехай тебе твій татко утримує, не дочекаєтеся від мене грошей.

– Мамо, – син визирнув зі своєї кімнати. – Я на свої бажання заробляю сам.

Аргументи в Ольги скінчилися. Вона жадібно хапала ротом повітря, наче рибка, а коли двері за сином зачинилися, розплакалися від безсилля.

Два місяці тому на новорічних канікулах батько запропонував синові приїхати до нього погостювати. Степан і прийняв пропозицію.

У перший же день своєї присутності в новій родині батька Степан зрозумів, що буває інакше – бувають інші сім’ї.

Ні, мати була хорошою людиною, яка вивертає себе всю, щоб виростити сина і не потребувати ні чого, але вона втомлювалася, точніше сама загнала себе. Це син зрозумів не одразу, але усвідомив.

У родині батька було спокійно та напрочуд тихо. Нова дружина Олена не кричала через дрібниці. Вона взагалі, розмовляла співуче, немовби розповідала притчу.

Батько був м’який з нею і часто посміхався, обіймав, жартував. Його синові в новій сім’ї ледве виповнилося три роки, і збоку було мило спостерігати всі ці радісні моменти батьківства.

Степану хотілося ввібрати в себе, як губка, цю романтику стосунків, ці неймовірні погляди, щоб потім повторити у своїй сім’ї, знати як поводитися з тією, яка стане його коханою.

Степан все частіше залишався у батька на вихідні, а коли той запропонував переїхати до нього – одразу погодився.

Травень зустрів городян тридцятиградусною спекою.

– Може, поїдеш з нами на дачу?

– Запитав батько сина.

– Ні, я займатися, – не відриваючись від книжок, відповів Степан, – мені класна сказала, що місце в десятому для мене буде тільки в тому випадку, якщо я добре здам контрольні та заліки.

– Ти все-таки вирішив продовжити навчання у школі?

– Батько сів поруч із сином на ліжко.

– Та я, тату, не знаю куди далі, не вирішив. А якщо так, вчитимуся, може, вдасться вступити до університету, а там і видно буде.

– А мама що думає?

Степан знизав плечима:

– Не цікавилася вона, кричала тільки, щоб не вештався і вчився. А у вас тихо, хоч підготуюся спокійно.

Батько зітхнув і погладив сина по коліну.

– Їй важко тебе вирощувати. Вона одна.

– Ні, тату, це я один. В мами є я, у тебе сім’я. А я один.

– Живи скільки потрібно.

– Олена не проти?

– Не проти вона, не переймайся через це. Чесно. Але просила з тобою поговорити, щоби ти не дуркував. Хоча бачу, що ти серйозний хлопець.

Степан посміхнувся.

– Тату, а мама завжди такою була? Ну коли ви познайомилися?

– Ні, що ти. Красуня, розумниця була. Я її дуже любив, та й зараз добре ставлюся, але рано чи пізно щось пішло не так. Вона ніби надламалася. І я зрозумів, що не можу більше робити її щасливою. А якщо не щаслива моя жінка, то й мені нема радості в житті, немає сенсу. Я дуже добре запам’ятав цей стан. Немов мене вимкнули з мережі. Раз. І все. Тільки тоді ми розлучилися.

Наступного разу з матір’ю Степан побачився лише у вересні. Вже починало холоднішати, і він згадав про свою улюблену синю куртку, яка зараз якраз була до речі.

– Мамо, ти вдома? — спитав Степан з коридора, почувши якесь шарудіння в її кімнаті.

– Привіт, а ти чого? Повернувся? – мати вискочила до сина, на бігу зав’язуючи шовковий халат.

– За курткою прийшов, де моя синя, така зі смужками, – Степан відкрив шафу і почав розглядати речі. Але його погляд одразу натрапив на коричневу шкірянку куртку, яка була явно з чоловічого плеча.

Степан обернувся і глянув на матір. Вона стояла схвильована, немов школярка на іспиті, але виглядала водночас так добре, наче виспалася і мала чудовий настрій.

– Привіт, – зі спальні в коридор вийшов незнайомий чоловік і встав поряд із матір’ю.

– Я Олег, – простяг він Степану руку.

– Степан, – усміхнувся син, і потиснув руку, – Я не завадив? Де куртка? Піду зараз, піду…

– Ні, синку, я так рада тебе бачити, – і мати обійняла сина, вперше за стільки років просто обійняла, і в той момент він відчув її кохання, її справжню, ту, що здатна дарувати себе всю, без залишку, але при цьому робити людей, що знаходяться поруч, щасливими.

В той момент Степан не просто згадав, він відчув слова батька:

“Щаслива жінка сама не помічає, як робить всіх навколо щасливими”.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.