– Оксано, я вже сказав, це неможливо! – Андрій різко вдарив долонею по столу, і тарілка із залишками макаронів голосно задзвеніла.

– Неможливо?! Ти завжди так кажеш! Але, як тільки щось потрібне тобі, гроші дивом знаходяться! – Голос Оксани зривався, але вона не відступала …

Сльози стікали по її щоках, але вона продовжувала:

– Це не для мене, Андрій, це для мами. У неї ювілей! Це ж раз у житті!

– А мені, значить, і жити не треба, і відпочивати? Я що, друкарський верстат? Чи, може, ти думаєш, у мене є секретний банківський рахунок зі спадщиною від дідуся шейха, який я приховую?

– Ти пам’ятаєш, як мама допомагала нам, коли Оля була маленькою? Ти спокійно працював, бо вона цілодобово сиділа з донькою!

– І що тепер? – Андрій розвів руками. – Я повинен до кінця життя розплачуватись за її допомогу? Чому б їй не влаштувати скромне свято вдома? Вона ж сама казала, що головне – гості, а не їжа!

Оксана стиснула кулаки.

— Так, казала. Бо знала, що вона ніколи не мала грошей. А їй хочеться, розумієш? Хочеться хоч раз у житті відчути себе, як усі! Ти думаєш, чи легко прожити життя в бідності?

– А я, на твою думку, мільйонер? Хотіти можна скільки завгодно, але гроші ні звідки не з’являються, Оксано!

– В нас іпотека! Ти забула, скільки ми платимо за квартиру? Чи тобі на це все одно, аби вкотре маму порадувати? – Андрій хмикнув і відвернувся до вікна.

– Ти взагалі чуєш, що кажеш? Це не просто іменини, це її ювілей – це важливо! Вона твоя теща, зрештою! Чи це для тебе не має значення?

– Має значення те, що ти завжди намагаєшся витягнути з мене останнє! Минулого місяця була кавомашина. Нині ювілей. А що буде далі? Нова машина?

– Кавомашина?! Ти це серйозно? – Ксюша розвела руками. – А твій новий телефон? Чи я щось пропустила, коли ти купив його, навіть не порадившись?

Андрій усміхнувся.

– Телефон? Телефон я купив за свої гроші! А кавоварку, нагадаю, ти купила зі спільного бюджету. І навіть не обговорила це зі мною!

– Ти ніколи не розумів, що для мене важливо, Андрію, – сказала Ксюша крізь сльози. – Ти ніколи не шанував мою маму. Ось у чому річ!

– Досить, Оксано, – втомлено сказав Андрій. – Ти заводиш те саме, як тільки я тобі відмовляю. Варто мені сказати «ні», і відразу починаються звинувачення.

Раптовий стукіт у двері перервав суперечку. На порозі стояла їхня чотирнадцятирічна дочка Оля, дивлячись на батьків із докором.

– Сусіди стукають у стіну, – сухо сказала вона. – Їм набридло вас слухати. Як і мені.

Оксана затулила обличчя руками. Андрій мовчки почав прибирати зі столу, уникаючи погляду дружини. Оля, глибоко зітхнувши, зникла у своїй кімнаті…

– Мамо, ну ти даєш! – Ксюша крутила на пальці пасмо волосся, притискаючи телефон плечем. – Кафе, тамада … Ти уявляєш, в скільки це обійдеться?

– Ксюша, люба, – на тому кінці дроту пролунав м’який, але наполегливий голос матері. – Ти ж сама сказала – ювілей, як у людей. А що я? Все життя заощаджую. Думала, хоч у шістдесят відчути себе людиною, влаштувати щось гарне.

Оксана опустилася на диван, відчуваючи, як до горла підступає грудка.

– Мамо, ну ми ж не мільйонери. Андрій мене із землею зрівняє, коли дізнається, у що це влетить.

– Та кинь! – З легким роздратуванням відгукнулася мама. – У вас сім’я, все спільне. Хіба він не зрозуміє? Адже це не на аби що гроші, а для всіх нас. Ви ж теж на свято запрошені!

Оксана замислилась. На мить вона уявила, як мама закочує рукави та смажить оладки для Олі, сидить ночами з дитиною, щоб вона та Андрій могли працювати. Тяжке зітхання вирвалося саме по собі.

– Добре, я спробую поговорити з ним.

Мама одразу пожвавішала.

– Ось і розумниця! Я тобі список гостей скинула. Там все – хто прийде, що їстимуть. Якщо щось не так, скажеш.

Оксана кивнула, хоч мати її не бачила.

– Так, подивлюся, – пробурмотіла вона. – Гаразд, мамо, передзвоню пізніше.

Скинувши виклик, вона взяла телефон обома руками. Оксана побачила повідомлення із довгим списком гостей – близько тридцяти осіб.

Меню виглядало переконливо: салати, гаряче, риба, м’ясо та обов’язковий святковий торт на замовлення. Її очі округлилися.

– Ох, Андрій мене точно прикінчить, – прошепотіла вона собі під ніс, коли почула скрип вхідних дверей.

На порозі з’явився Андрій – втомлений, у старій куртці, із пакетом продуктів у руках.

– Привіт. Що з обличчям? – кинув він, скидаючи черевики біля дверей і не дбаючи про порядок.

Оксана зам’ялася.

– Мама список гостей надіслала на ювілей.

Андрій пройшов на кухню, та почав витягувати продукти з пакета. Ксюша вирушила за ним.

– Андрію… Вона вирішила зняти кафе.

Він обернувся, саркастично посміхнувшись.

– Ну, круто. Пенсіонерка з апетитами на рівні столичних еліт. Ну і що ми з цим робитимемо?

– Ну як що? Оплачуватимемо! – Оксана натягнуто усміхнулася, але Андрій тільки примружився.

Кухня знову сповнилася шумом сварки. Андрій та Оксана стояли навпроти один одного, як боксери на рингу. Андрій прикрив рота долонею, намагаючись придушити гнів, що спалахнув.

– І як ти собі це уявляєш, Оксано? Може, мені машину продати, щоб влаштувати свято твоїй мамі? – його голос звучав стомлено, але очі кидали блискавки.

– Андрію, вистачить! Ти мене затискаєш з усіх боків. Будь-яка розмова з тобою – як змагання на виживання! Просто знайди гроші, і все! – Оксана змахнула сльози рукавом, але вони продовжували литися.

– Ти хоч раз подумала, як це мені? Дві роботи, постійна напруга, а вдома лише нові проблеми! Я вимотаний, Оксано! Просто вимотаний!

– Ах, втомився він! А мені, гадаєш, легко? Дім, Оля, мама – все на мені! Якби не я, ти потонув би у власних речах! – Оксана відступила на крок, немов намагаючись знайти опору, і глянула на нього з викликом.

– І знаєш що? Ти ніколи не шанував мою маму. Навіть на її день народження не прийшов, бо в тебе футбол!

Андрій насмішкувато підняв брови.

– Знову ця стара пісня? Я це вже двадцять разів чув. Давай чесно, Оксано – ти сама знаєш, чого хочеш? Щоб я знайшов гроші? Щоб я перепросив? Або, щоб просто стояв перед тобою навколішки?

– Мені від тебе нічого не треба! Тільки, щоб ти був нормальним мужиком, а не вульгарним бухгалтером! – Вигукнула вона.

У цей момент стіни струсонув глухий звук удару по стінці. Сусіди стукали. А з коридору долинув суворий голос Олі:

– Ви що, не чуєте? Сусіди вже задовбали… знову!

Андрій відступив, ніби стукали не в стіну, а по ньому. Оксана застигла, важко дихаючи.

– Як ви мене втомили. Щодня одне й те саме! Сил більше нема вас виносити!

– Оля, мила … – Почала Оксана, але дочка різко її перервала.

– Та яка я тобі мила? Я хочу просто зникнути кудись, де вас не буде!

Вона схопила куртку з вішалки, накинула на плечі й вискочила за двері. Оксана та Андрій завмерли, приголомшені.

– Ось, довели дитину, – глухо сказав Андрій.

– Це я довела? Ні, це ти! – Оксана хотіла продовжити, але голос зірвався. Вона затулила обличчя руками. – Господи, що ми робимо…

Не сказавши більше жодного слова, вони кинулися до дверей, але Оля вже зникла. Паніка спалахнула миттєво. Не обмірковуючи, обидва одягли куртки та вискочили на пошуки.

Знайшли Олю у тітки Зіни – літньої сусідки поверхом нижче, яка завжди тримала свої двері відчиненими для всіх.

Дівчинка сиділа за столом, тримаючи в руках кухоль чаю з ромашки, й уткнувшись поглядом у вікно.

– Ти що твориш? – Оксана зробила крок до дочки, але та лише похитала головою.

– Я просто втомилася від вас, – тихо промовила Оля, не відриваючи погляду від вулиці. – Ви весь час тільки кричите. Ніколи не розмовляєте нормально. Жодної родини. Тільки суперечки про гроші, та нескінченні образи.

Андрій сів на табурет навпроти дочки.

– Олю… Пробач нам, – його голос був тихий, слова давалися важко. – Ми не зі зла. Просто… не справляємось.

Оля повільно повернулася до нього, її погляд був напрочуд дорослим.

– Думаєте, це мене хвилює? – Вона скинула брови. – Мені не потрібні ваші вибачення. Я просто хочу, щоб ви хоч раз спробували бути нормальними. Як сім’я.

Наступного дня Андрій прийшов з роботи раніше, ніж зазвичай. Він мовчки поклав на стіл пухкий конверт.

– Ось. На ювілей, – коротко сказав він і втомлено опустився на стілець.

Оксана відчинила конверт, усередині лежали гроші. Вона підняла на чоловіка розгублений погляд, але нічого не встигла сказати, бо Андрій уже одвернувся.

– Я зняв із накопичувального. Лікування. Тож, якщо захворієш, без претензій.

– Андрію… – почала Оксана, але він зупинив її жестом.

– Все, Оксано, вистачить. Роби, як вважаєш за потрібне. Тільки більше не влаштовуй цих скандалів.

Ювілей пройшов “як у людей”. Гості сміялися, мама світилася від щастя. Все виглядало ідеально. Але Андрій на святі не з’явився, пославшись на роботу.

Не заставши чоловіка вдома Оксана заглянула до його кабінету, на столі лежав аркуш паперу. Підійшовши ближче, вона побачила заяву на розлучення. Її руки затремтіли, коли вона підняла його.

Вона сіла на стілець, вчепившись у документ, не відриваючи погляду від сухих рядків. Компроміс, якого вона так домагалася, обернувся надто високою ціною…

…Минуло кілька місяців. Андрій сидів на лавці у парку, спостерігаючи, як дочка годує качок. Оля виглядала більш розслабленою, ніж раніше, її посмішка була справжньою, без звичної напруженої маски.

– Ну, розказуй, ​​як ти там? – Запитав Андрій, коли Оля повернулася до нього.

– Нормально, – знизала плечима вона, сідаючи поряд. – Знаєш, ви з мамою, здається, стали краще один без одного. Ти спокійніший, і вона теж.

Андрій здивовано подивився на дочку:
– Думаєш, це добре?

Оля кивнула, дивлячись у далечінь:

– Ну так. Деякі люди просто не створені, щоб бути разом. Ви весь час сварилися, а тепер просто живете. І мені від цього легше.

Андрій опустив очі, відчуваючи, як усередині щось щемить. Він думав, що розлучення стане поразкою, але, видно, це було правильне рішення для всіх. Оля накрила його руку своєю, відволікаючи від роздумів.

– Ну що, пішли далі? – Запитала вона, посміхнувшись.

– Звичайно, – відповів Андрій, підводячись. Вони пішли стежкою, цього разу без важкого вантажу, який довгі роки обтяжував їхню родину.

Кожен з них мав надію, що попереду на них чекає більш щасливе життя, але вже не разом. Можливо і пощастить їм, якщо вправно зроблять роботу над помилками. І, якщо своїх мам будуть тримати якомога далі. Я слушно міркую?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.