– Ти пам’ятаєш Риту, – запитав у товариша Владислав, – ну, ту, яка бігала за тобою в школі?

– Пам’ятаю, звичайно, – посміхнувся Ігор, – як таку забути, а що?

– Та так, нічого, – продовжив Владислав, – Маринка писала, що вона питала про тебе.

– О, – здивувався Ігор, – любов не ржавіє?

Хлопці засміялися.

****

– Ти готова, – запитала Марина, – виходиш?

Незграбно відсунувши штору в примірочній і, підібравши низ сукні, Рита зробила крок на невеликий подіум.

– Ось, – розвела вона руками, – мені подобається!

– А мені ні, – зморщила ніс подруга, – а ви що скажіть тітка Настя?

Мама Рити встала, обійшла подіум, оглянула плаття і сказала: – Давай подивимося ще, не заперечуєш?. Рита погодилася.

****

Ігор поправив зачіску біля дзеркала, хмикнув і вийшов з квартири.

– Йдемо на полювання, – сміючись, запитав Владислав, – загадав ім’я?

Ігор кивнув.

– І, – запитав друг, – яке саме ім’я?

– Не скажу, – розреготався Ігор, – сьогодні це секрет!

У двох давніх друзів була традиція, один з них загадував ім’я жінки і повинен був її знайти в клубі і провести з нею ніч.

Молодь збиралася в клубі, грала приємна музика. Раптом Владиславу хтось ззаду закрив очі руками.

– Досить, – грайливо сказав він, – все одно не вгадаю!

– Привіт, – виглянувши з-за спини брата, сказала Марина, – ось я вас і знайшла!

– Вечір зіпсований, – сумно сказав Ігор, – все, я поза грою!

– Ха, – засміявся Владислав, – ти ім’я Марина загадав, чи що?

Ігор кивнув.

– Так вам і треба, – єхидно сказала Марина, – охотнічкі теж мені.

– Марин, – звернувся Ігор, – а що там Рита про мене дізнатися хотіла?

– Та нічого особливого, – відповіла вона, – просто ми дивилися старі фото, коли вона прилетіла і про кожного говорили, ось і до тебе черга дійшла.

– А я вже подумав, – загадково сказав Ігор, – що любов не ржавіє.

Марина пильно подивилася на нього і сказала: – Мда, роки йдуть, а ти все такий же, яким Нарцисом був, таким і залишився …

Ігор легенько ляснув Марину по плечу і підморгнув.

– Ти хоч пам’ятаєш, – запитала Марина, – скільки років ви не бачилися?

– Ні, – однозначно відповів Ігор, – а що?

– Та так, – посміхнулася Марина, – нічого!

Недалеко від місця, де вони стояли, на Марину дивилася і махала рукою красива білява дівчина. Ігор посміхнувся і сказав їй: – Здається, тебе кличуть? Вона посміхнулася і жестом покликала її до себе.

– Привіт, хлопці, – сказала вона, – ну, що Марин, йдемо?

– Так, звичайно, – швидко відповіла Марина, – йдемо Рита!

– Рита, – здивувався Ігор, – це ти?

– Я, – спокійно відповіла вона, – а що не так?

– Я тебе не впізнав, – здивовано промовив він, – ти так змінилася, такою красунею стала, треба ж?

– Час змінює всіх, – відповіла Рита, – шкода, що не впізнав.

– Та що ти, – взявши її за руку, сказав Ігор, – залишайся, погуляємо!

Марина глянула на Риту.

– Я не можу, – звільняючи руку, сказала Рита, – справ багато.

Провівши подруг поглядом, Ігор посмутнів.

– Хто б міг подумати, – сміявся Владислав, – як може змінитися жінка!

– Помовч, – розсердився Ігор, – без тебе на душі коти скребуть.

– Зараз би ти таку не пропустив, – продовжував кепкувати товариш, – сто відсотків!

– А ти чому мене не попередив, – різко запитав Ігор, – що вона так змінилася?

– А я її хіба бачив, – здивувався запитанню Владислав, – я Маринку-то бачу два – три рази на рік, сам розумієш?

Вечір не вдався і Ігор пішов з клубу. У свої двадцять дев’ять він жодного разу не був одружений, та й не прагнув цього. – «Рано, – говорив він собі, – їх багато, а я один!» А зараз, якась швидка зустріч з однокласницею, занурила його в глибокі роздуми, що було на нього абсолютно не схоже.

Він ішов по набережній, намагаючись ні про що не думати, але цього у нього не виходило. Ігор зупинився біля води, присів на сходи і подумав: – «Може, даремно я тоді насміхався над нею? Вона любила, а я знyщaвcя. А вона взяла і поїхала в інше місто після дев’ятого класу, я і не думав навіть її шукати, та й навіщо?»

– Що ти тут робиш, – пролунав за спиною знайомий голос, – а як же клуб і дівчатка?

Ігор озирнувся: – Рита? А що тут робиш ти?

– Просто гуляю, – спокійно відповіла вона, – чудова ніч.

– Складеш мені компанію, – обережно запитав Ігор, – якщо, хочеш, звичайно?

– Добре, – погодилася Ріта, – з радістю!

Він зняв куртку, постелив на сходинки, і вона присіла поруч з ним. Повисла пауза. Повз по річці пройшов пароплав, на якому грала музика, проїжджаючі мимо люди, вітали їх. Рита і Ігор помахали їм у відповідь, потім Ігор подивився на Риту і посміхнувся. Помовчавши деякий час, він обережно обняв її. Вона поклала голову йому на плече і закрила очі.

– Чому ми такі жорстокі, – почав Ігор, – коли вчимося в школі?

Рита підняла голову і запитливо подивилася на нього.

– Побачив тебе сьогодні, – щиро сказав він, – і обімлів, як я міг тебе кривдити?

– Зараз у тебе це точно не вийде, – засміялася Рита, – немає тієї дівчинки більше і того хлопчика теж, навіщо про це згадувати?

Ігор полегшено видихнув. Він взяв її за руку і притиснув до себе.

– Я радий, – почав Ігор, – що ми зустрілися сьогодні, правда!

– Підемо гуляти, – перервала його Рита, – туди, уздовж річки, пам’ятаєш, як у школі?

– Де я вперше тебе поцілував, – уточнив Ігор, – хочеш туди?

– Хочу, – відповіла Рита, – саме туди!

Вони йшли поруч, згадуючи дитячі витівки, голосно сміялися і копіювали настанови вчителів. І якось було все настільки просто і легко, що, здавалося, ніби не було цих довгих років розлуки, зовсім іншого дорослого життя і всього того, що могло перешкодити зараз їх маленькому щастю …

– Ми прийшли, – сказав Ігор, – ласкаво просимо!

Рита спустилася до річки, доторкнулася до кожного дерева, присіла на лавочку і зробила глибокий вдих.

– Мабуть, кажуть, – сказала вона, – тілом відпочити можна де завгодно, а душею, – тільки вдома!

Ігор встав ззаду і поклав їй руки на плечі, вона доторкнулася до нього, він розвернув її і спробував поцілувати, але вона відвернулася.

Не треба Ігор, – ласкаво сказала вона, – це зайве.

Він мовчки сів поруч, взяв її за руку. Вони насолоджувалися цією тишею. Світанок прийшов занадто швидко, і потрібно було повертатися додому.

Ігор не хотів розлучатися з Ритою, він подивився їй в очі і сказав:

– Я такий радий, що знайшов тебе, що ми провели цю ніч разом, я не хочу розлучатися. Коли я тебе знову побачу?

– Знайшов, – здивувалася Ріта, – як це?

– Знайшов для себе, для свого серця, для своєї душі, – квапливо пояснював Ігор, – з мільйона дівчат, які можуть бути в моєму житті, я, нарешті, зрозумів, хто мені потрібен!

Рита опустила очі. Ігор продовжував:

– Чому ти мовчиш? Я ніколи і нікому не вірив, що можна просто мовчати, перебуваючи поруч з людиною і, бути щасливим! Я, який знаю тебе стільки років, тільки що зрозумів, яка ти справжня, тому і сказав, що я тебе знайшов!

Рита підняла на Ігора очі і сказала:

– Через чотири години прилітає мій наречений, а в наступну суботу, я виходжу заміж. Після банкету ми переїжджаємо в інше місто і більше не побачимося …

Ігору здалося, що це все не з ним, що сказане було не для нього і не про його життя. Він притиснув до себе Риту, поцілував її в лоб і подумав: – «Напевно, я все це заслужив».

Рита обняла його, поцілувала в щоку і зібралася йти.

– Щастя тобі, – сумно сказав Ігор, – а мені сил забути ту, кого я знайшов і відразу втратив …