– Ти не ображайся, мамо, але в ресторан прийде багато серйозних людей, і тобі там місця не буде. Якщо хочеш мене привітати, я приїду якось на днях до тебе в село, – каже мені син.

Мені від його слів так прикро стало, що словами не передати. Ярославу 50, і ми з чоловіком готувалися до цієї події, по копійці відкладали з пенсії, щоб не прийти на ювілей сина з пустими руками, а він попередив нас, щоб ми не приходили.

Останнім часом син змінився просто до невпізнання, а вся справа в тому, що він розбагатів якось раптово. Ярослав завжди добре жив, мав будинок, машину, звичайну, але все ж.

А тут у нього раптом справи пішли вгору, бізнес став процвітати, гроші з’явилися великі, і це відобразилося не лише на його стилі життя, бо син купив і нову дорогу машину, і переїхав у величезний будинок, але і на його поведінці. Він так зазнався, що я його просто не впізнаю.

Ну добре, став ходити на уроки англійської мови, я це ще розумію, але він найняв репетира по етикету, щоб навчитися як правильно себе поводити у вищому товаристві, і не тільки для себе – вмінню правильно тримати ложки і виделки вчиться також і невістка, і внук.

Про це, до речі, розповів мені сам онук. Олексію 20 років, він студент, вже зовсім дорослий, і він теж каже, що просто не впізнає свого батька.

На відміну від сина, внук до нас приїжджає часто, йому тато машину купив, і тепер він буває у нас по кілька разів на тиждень, на відміну від сина, який навіть у великі свята не завжди заїжджає.

Олексій любив до нас приїжджати в дитинстві, мій чоловік приділяв йому багато уваги. Вони з дідусем і на риболовлю ходили, і в ліс по гриби, і біля дому щось постійно майстрували.

А тепер мій чоловік зовсім слабкий став, то внук приїжджає, щоб його підтримати, постійно йому щось цікаве з міста привозить, розмовляє з ним годинами, і я бачу, що після таких візитів внука чоловік стає бадьорішим, ніби оживає, і з нетерпінням чекає на наступну зустріч.

На ювілей сина чоловік би не поїхав, бо не має сили, але через мене він і подарунок передав, і вірш-вітання, який сам склав. Я коли читала його, то плакала, так розчулилася. А син сказав не приїжджати. Дожилися ми з батьком до того, що рідна дитина нас соромиться.

На наступний день до нас приїхав внук, привіз діду ліки, нам продукти, і став розпитувати, чого я на ювілей батька не приїхала.

Мені хотілося сказати правду, але я промовчала, не хотіла щоб внук погано думав про свого батька.

Але, схоже, Олексій сам здогадався. Видно, що внук не пишається поведінкою мого сина, навіть сказав, що не хоче бути схожим на свого батька таким, яким він є тепер.

Я внука розумію, бо і сама не впізнаю свою дитину. Ярослав таким не був, це кілька років тому він так змінився, і все через гроші.

Тепер думка абсолютно чужих йому людей для нього важливіша, ніж рідні батьки. Син нас посоромився, бо ж я не знаю як правильно тримати в руках виделку і ніж, та й одягу підходящого для такого дійства у мене немає.

Син хоч і став багатшим, але нам допомагати він не поспішає, напевно він думає, що на не треба, адже він до нас не приїжджає і не бачить наших потреб.

В цій ситуації я дякую Богу лише за внука, якби не він, я навіть не уявляю, що б ми робили. Молюся, щоб і його гроші з часом не зіпсували.

Джерело