– Ти не можеш так просто піти від Антона, та ти його з сім’ї забрала! – Людмила не чулася від люті настільки, що вперше за 12 років переступила поріг своєї невістки.

– І вам добрий день, мамо. Чесно скажу, не чекали ми вас, але якщо вже прийшли, то заходьте, хоч побачите як живе ваша внучка, – з певною часткою іронії, але спокійно відповіла Ірина. – Давайте, я вам каву зроблю, і поговоримо як жінка з жінкою.

Слова невістки дещо вибили Людмилу із колії, вона ж прийшла стосунки з’ясовувати, бо вважала це несправедливим, що її синочка невістка проміняла на іншого і виперла за двері, а Ірина раптом запропонувала спокійно поговорити.

У Людмили двоє дітей: старша дочка Оксана і молодший син Антон. Вони з чоловіком жили доволі бідно, у невеликій двокімнатній квартирі, яку в свій час отримали від заводу. Тому і дітям своїм особливо нічого і не дали.

Дочці Людмили, Оксані, можна сказати, пощастило. Вона доволі вдало вийшла заміж і з чоловіком поїхала за кордон, зараз вони живуть в Аргентині. Через велику відстань Людмила не бачила свою доньку і внуків вже багато років, але тішиться, що у її дитини все добре.

Інколи дочка мамі телефонує, розповідає що і як, але на тому все. Допомагати батькам Оксана не має змоги, бо, за її словами, у самих на чужині справи йдуть не вельми.

Та Людмила нічого і не просить і не чекає. Всім родичам лише розповідає, як все гарно склалося у її Оксанки.

З сином же трапилася зовсім інша, протилежна ситуація. Антон одружився з Галиною, молодята стали жити в будинку батьків невістки, разом з ними.

Все було добре, але чомусь у молодої пари не з’являлися діти. Антон переконував дружину, що це не важливо, а Галина неабияк хвилювалася, бо понад усе хотіла стати матір’ю.

До різних лікарів ходила, але нічого не допомагало. Через це Галина дуже сумувала.

А от Антон ні. Він тихцем знайшов собі іншу жінку, а про те, що йде з сім’ї, повідомив лише тоді, коли на стороні вже мала з’явитися дитина.

Людмила була ошелешена. В цій ситуації вона стала на сторону Галини, а синові заявила, що ніколи не прийме його нову пасію, бо в неї є, була і буде лише одна невістка, і це – Галина.

Як сказала, так і зробила – з Іриною вона за 12 років не зустрілася жодного разу. Спочатку і на сина вона мала образу, але потім помирилася. Антон з донечкою приїжджав до бабусі, а нову невістку вона і на поріг не пускала, натомість спілкувалася з своєю першою невісткою, Галиною.

Офіційно Галина з Антоном не розлучилися. Він сам не подавав на розлучення, хоч і мав вже іншу сім’ю, і вона не поспішала все рвати, бо десь в глибині душі ще сподівалася, що він повернеться до неї. Інколи вони навіть зустрічалися і разом ходили на якісь родинні свята, де родичі не знали, що вони давно не разом.

Довгий час Ірина, яка народила дитину Антону, і в якої він жив, мирилася з цим, що він досі не розірвав офіційно стосунки з своєю колишньою дружиною. Чому терпіла? Очевидно – бо любила. Але і її терпінню прийшов кінець.

На роботі до Ірини почав залицятися один її співробітник. Закохався у неї настільки, що запропонував їй виходити за нього заміж.

Втомлена від такої подвійної гри Антона, Ірина погодилася, вийшла заміж, а Антону, який за 12 років так і не зміг визначитися, хто йому більше потрібен, вона показала на двері.

Він з своїми речами переїхав до батьків, бо більше йому було нікуди йти. А Людмила набралася сміливості і пішла до невдячної, на її думку, Ірини.

– Ти ж його з сім’ї забрала! Навіщо? Щоб тепер викинути як непотреб? Хіба не розумієш, що ти йому життя зіпсувала? – голосила Людмила.

– Я йому дитину народила, і хотіла створити з ним справжню сім’ю. У нього було 12 років для того, щоб все зробити як треба, але Антон хотів одночасно всидіти на двох стільцях. Я довго мирилася з цим, але тепер не хочу. Так що, допивайте свою каву, пані Людмило, і живіть собі разом з своїм сином. А у мене тепер нове життя, – заявила Ірина.

Людмила йшла додому неабияк розлючена, вона щиро вважала, що нахабна і зухвала Ірина поламала її сину життя.

А яка ваша думка? Хто в цій непростій життєвій ситуації неправий?

Джерело