Неймовірно красива дівчина йшла поряд з Олександром. Вона обурена, постійно намагається щось сказати, але хлопець її постійно перебиває:

– Софія, чому ти так робиш? Я кохаю тебе. Колись ти мені пообіцяла, що ми будемо разом все життя. Що зараз змінилося? Скажи.
– Що я тобі маю сказати? Ти не хочеш мене зрозуміти й почути. Саша, я хочу змінити своє життя на краще.
– Але що сталося, невже у нас щось змінилося? Ми будемо разом протягом усього життя, ти для тебе це не має значення? Що ти маєш на увазі, говорячи про зміни у житті?

– Ти ніби з іншої галактики. Зрозумій мене правильно, я всю свою юність жила дуже скромно. Мама нас з сестрою виховувала як могла і намагалася усім забезпечити. Дідусь хворів і ми за ним доглядали, часто мене примушували це робити. Мій тато навіть за випивкою не звертав на нас уваги. Я сподівалась зустріти чоловіка, яки буде мене забезпечувати і я собі зможу дозволити усе, що хочу. Зараз ти зі мною.

– Та невже ти не рада, що ми разом. Я щасливий. Я тебе кохаю і завжди буду тобі догоджати. Потрібно тільки зачекати, мені обіцяють підвищення на роботі, і дають окрему кімнату у гуртожитку. Ти розумієш, яке нас життя чекає? Тільки ти і я. Я тебе буду кохати усе життя.

– Ти не хочеш мене почути. Я тобі пояснюю. Я бажаю, щоб мій чоловік мав багато грошей і я житиму не в злиднях. А яке майбутнє мене чекає з тобою?
– Я тобі каблучку подарував і ти її взяла. Я сподівався, що у нас серйозні стосунки. А ти ось так.
– Як так? Я хочу змінити своє життя на краще. Каблучка? Забирай її, вона мені не потрібна. Не переслідуй мене і не умовляй. Я йду назавжди. Не гнівайся. Ти хороший хлопець. Та як би ти був заможний, то я б була з тобою усе життя. Та я мрію про інакше життя, не таке як зараз.

– Софія, Софія. Не поспішай так, я тебе зачекаю. Подумай добре.
– Не чіпай мене. Я тобі повторюю ще раз. Ми не будемо разом Олександре. Бувай.
Софія пішла з гордо піднятою головою. А Олександр ще довго дивився у спину дівчини. Вона зробила свій вибір.
– Олександр Володимирович. Я вас слухаю.
– Так, мені потрібно кілька хвилин. Я хочу переодягнутися, мені не зручно у цьому одязі.

Вже через десять хвилин з п’ятизіркового готелю вийшов гарно одягнений чоловік, його одяг дуже дорогий. З ним йшло двоє охоронців. Він сів у машину, що стояла біля готелю.
– Бажаєте кудись поїхати, Олександр Володимирович?
– Так, зараз їдемо розважатися, а завтра на море, загоряти й купатися. Софія, Софія… Не пройшла ти іспит, а залишалося всього кілька днів і все було б у тебе, що ти хочеш. Дуже хороша дівчина, та одне “але” все змінило. Владе, послухай. Коли завтра будемо їхати, влаштуй все так, щоб Софія зрозуміла, кого вона втратила.
– Звісно, Олександр Володимирович. Як скажете.

Наступного дня, Софія прийшла влаштовуватися на роботу цей готель, повз неї пройшов Олександр у гарному одязі та сів до дорогого автомобіля. Навіть не звернув увагу на дівчину. Йой. Що ж вона зробила. Вона майже отримала те, що так давно хотіла. Ну чому їй не пощастило?

КІНЕЦЬ.