Софія нервово постукувала пальцями по керму, чекаючи на чоловіка біля його офісу. Вона не могла повірити, що виявила сьогодні вранці. Як Андрій міг так вчинити з нею?

Після стількох років шлюбу? У голові крутилися уривки розмов, натяки, які вона раніше не помічала. Тепер усе стало на свої місця.

Зрештою, вона побачила знайому постать, що виходить із будівлі. Андрій ішов, безтурботно насвистуючи та помахуючи портфелем. Помітивши машину дружини, він здивовано підняв брови, але широко посміхнувся і попрямував до неї.

– Софа? Який сюрприз! Вирішила мене сьогодні забрати? — він нахилився, щоб цмокнути її в щоку, але Софія відсунулася.

– Сідай у машину, — холодно промовила вона.

Посмішка Андрія зникла. Він мовчки сів на пасажирське сидіння, запитливо дивлячись на дружину.

– Що трапилося, люба? Ти якась напружена.

Софія завела двигун і різко рушила з місця, змусивши Андрія втиснутись у сидіння.

– Гей, легше! Куди ми так поспішаємо?
— Додому, — відрізала Софія. — Нам слід серйозно поговорити.

Всю дорогу вони їхали в напруженому мовчанні. Андрій кілька разів намагався завести розмову, але натикаючись на крижаний погляд дружини затихав.

Коли вони припаркувалися біля будинку, Софія перша вийшла з машини та швидко попрямувала до під’їзду. Андрій поспішив за нею, відчуваючи, як усередині наростає тривога.

У квартирі Софія одразу пройшла на кухню та ввімкнула чайник. Андрій нерішуче зупинився у дверях.

– Софа, може, ти таки поясниш, що відбувається? Я починаю серйозно хвилюватись.

Софія повільно обернулася до чоловіка. В її очах блищали сльози.

– Я теж хвилююсь, Андрію. Вже кілька годин не можу прийти до тями. Скажи, ти кохаєш мене?

– Звісно, ​​кохаю! — вигукнув Андрій, роблячи крок до дружини. – Ти ж знаєш. Що це за дивні питання?

– А поважаєш? — тихо спитала Софія.

– Софа, та що з тобою? Звісно, ​​я тебе поважаю. Ти моя дружина, мати моєї дитини. Що це за сумніви?

Софія глибоко зітхнула і дістала з кишені аркуш паперу.

– Тоді поясни мені це.

Вона простягла папір чоловіку. Андрій розгорнув лист і зблід. Це була виписка з банку, де чорним по білому було написано про кредит на велику суму, оформлену, на ім’я Софії.

– Звідки це у тебе? — хрипко спитав він.

– Сьогодні вранці надійшло поштою. Очевидно, банк вирішив нагадати про прострочений платіж.

Андрій тяжко опустився на стілець, та зім’яв в руках злощасний папір.

– Софа, я можу все пояснити…

– Невже? — гірко посміхнулася Софія. — Дуже цікаво послухати, як ти поясниш, чому взяв кредит на моє ім’я навіть не порадившись зі мною?

– Я… я збирався розповісти тобі. Просто чекав слушного моменту.

– Слушного моменту? – Софія підвищила голос. — А коли б він настав? Коли б прийшли колектори? Чи коли б нас виселили із квартири за борги?

– Все не так погано! – Спробував виправдатися Андрій. – Я контролюю ситуацію. Просто невеликі труднощі.

– Невеликі? — Софія схопила папір із рук чоловіка і тицьнула йому в обличчя. — Ти називаєш мільйон гривень невеликими труднощами? Та це річний бюджет нашої родини!

Андрій здригнувся і відвів очі.

– Вибач, я не хотів тебе хвилювати. У мене були причини.

– Які причини можуть бути, щоб так зробити? — Софія вже не стримувала сліз. — Ми ж завжди все вирішували разом. Я думала, ми не маємо секретів один від одного.

– Софа, люба, — Андрій спробував узяти дружину за руку, але вона відсмикнула її. – Я все поясню. Просто вислухай мене, будь ласка.

Софія схрестила руки на грудях і вичікувально подивилася на чоловіка. Андрій глибоко зітхнув і почав говорити:

– Пам’ятаєш, що пів року тому я казав тобі про можливість інвестувати в новий проєкт? Ти тоді сказала, що це надто ризиковано.

– І правильно сказала! – перебила його Софія. — Ми не можемо ризикувати всіма нашими заощадженнями.

– Так, але я був певен, що це чудова нагода. Я вивчив усі деталі, прорахував ризики. Це був шанс у рази збільшити наш капітал.

– І ти вирішив, що можеш розпоряджатися моїми грошима без мого відома? – обурилася Софія.

– Ні, звичайно, ні! — Андрій похитав головою. — Я не чіпав наші заощадження. Я взяв кредит…

– На моє ім’я! — нагадала Софія.

– У мене дозрів план, коли я побачив схожу на тебе дівчину. Документи я знав де лежать, довелося тій дамочці звичайно заплатити пристойно, але я був впевнений, що все вигорить. Я старався для нас.

Чоловік зробив паузу і продовжив:

– Так, і це було помилкою, я визнаю, — Андрій винувато опустив голову. — Але я вірив, що зможу швидко повернути ці гроші з відсотками. Я не хотів тебе хвилювати, поки все не встановиться.

– І як, встановилось? — уїдливо спитала Софія.

Андрій мовчав, боявся дивитися дружині у вічі.

– Андрію, відповідай мені! Де гроші?

– Я… я все втратив, — тихо промовив він.

Софія відчула, як земля йде з-під ніг. Вона схопилася за край столу, щоб не впасти.

– Що означає “втратив”? Як можна втратити мільйон гривень?

– Проєкт виявився не таким успішним, як я очікував. Були непередбачені витрати, потім курс валют змінився… — Андрій говорив все тихіше, розуміючи, які безглузді його виправдання.

– І що тепер? — Софія відчувала, як усередині наростає паніка. – Що нам тепер робити?

Андрій підняв на неї погляд, сповнений каяття та страху.

– Я не знаю, Софа. Я справді не знаю. Я намагався знайти вихід, позичав у друзів, щоб покрити платежі по кредиту. Але зараз я в безвиході.

Софія повільно опустилася на стілець навпроти чоловіка. У голові крутилися тисячі думок, але вона не могла вхопитися за жодну.

– Чому ти не сказав мені раніше? — тихо спитала вона. — Ми могли б разом щось вигадати.

– Я боявся, — щиро зізнався Андрій. — Боявся, що ти будеш злитися, що розчаруєшся в мені. Я хотів усе виправити сам, але тільки посилив ситуацію.

– Ти маєш рацію, я злюсь, — Софія подивилася чоловіку в очі. – І розчарована. Але не тому, що ти втратив гроші, а тому, що не довірився мені. Ми ж родина, Андрію. Ми маємо бути разом і в горі, і в радості. Йдеться про довіру.

Андрій простягнув руку та обережно торкнувся пальців дружини.

– Пробач мені, будь ласка. Я все зрозумів. Більше жодних секретів, обіцяю.
Софія не відсмикнула руку, але й не відповіла на дотик.

– Легко сказати “пробач”, — зітхнула вона. — Але як нам тепер виплутуватись із цієї ситуації? У нас дитина, іпотека.

– Я щось придумаю, — запевнив її Андрій. — Можливо, вдасться домовитись із банком про реструктуризацію боргу. Або я знайду підробіток…

– Ні, — похитала головою Софія. — Тепер ми вирішуватимемо це разом. Жодних одноосібних рішень.

Вона встала і підійшла до вікна, дивлячись на вечірнє місто.

– Знаєш, у мене є деякі заощадження…

Андрій різко обернувся до дружини:

– Ні, Софа, навіть не думай! Я не візьму твої заощадження. Я вже й так накоїв справ.

Софія гірко посміхнулася:

– А я не пропоную їх тобі віддати. Я використовую їх, щоб найняти хорошого адвоката.

– Адвоката? — розгублено перепитав Андрій. – Навіщо?

– Тому, що я подаю на розлучення, — твердо сказала Софія. — І домагатимуся визнання кредитного договору недійсним. Ти підробив мій підпис, Андрію. Це кримінальний злочин.

Андрій зблід:

– Софа, ти не можеш так зробити! Ми ж сім’я! Мене закриють надовго. А як же дитина, вона ростиме без батька?

– Сім’я? – Софія підвищила голос. — Сім’я не бреше один одному, не краде, не підробляє документів! Ти зруйнував нашу довіру, Андрію.

У цей момент у коридорі пролунав дзвінок. Подружжя здивовано переглянулося — вони нікого не чекали.

Софія пішла відчиняти. На порозі стояла незнайома жінка середнього віку.

– Вітаю, ви Софія Ігорівна? — спитала вона. — Я зі служби безпеки банку. Чи можна увійти?

Софія розгублено кивнула, пропускаючи жінку до квартири. Андрій вийшов у коридор, насторожено дивлячись на гостю.

– Що відбувається? — спитав він.

– Андрію Вікторовичу, я так розумію? – Жінка дістала посвідчення. — Марія Степанівна, служба безпеки банку. У нас є підстави вважати, що ви причетні до серії шахрайських дій із кредитами.

– Що за маячня? – обурився Андрій. — Я взяв лише один кредит!

– На ім’я дружини без її відома, — уточнила Марія Степанівна. — І це не єдина угода. За останні пів року було оформлено ще 5 кредитів на різні імена. Усі за однією схемою.

Софія відчула, як у неї паморочиться голова.

– П’ять кредитів? – прошепотіла вона. — Андрію, що відбувається?

Андрій виглядав загнаним у кут:

– Я… я можу пояснити…

– Боюся, пояснюватимете ви вже у відділі, — сказала Марія Степанівна. — Наразі сюди їдуть співробітники поліції.

– Ні! — закричав Андрій і кинувся до дверей.

Але Марія Степанівна виявилася спритнішою. Вона спритно перехопила його і заламала руку за спину.

– Не погіршуйте своє становище, — спокійно сказала вона.

Софія в шоці спостерігала за тим, що відбувається. Її чоловік, батько її дитини, виявився шахраєм? Як таке можливе?

За кілька хвилин у квартиру увійшли поліціянти. Вони зачитали Андрію його права і відвели його, одягнувши кайданки.

Софія залишилася наодинці з Марією Степанівною.

– Мені дуже шкода, що вам довелося дізнатися про це в такий спосіб, — сказала жінка. — Але ж ви повинні знати правду. Ваш чоловік – учасник злочинної групи, що спеціалізується на кредитному шахрайстві.

– Я не можу в це повірити, — прошепотіла Софія. – Як я могла нічого не помічати?

– Не звинувачуйте себе, — лагідно сказала Марія Степанівна. — Такі люди вміють чудово маскуватися. Але тепер вам потрібно думати про себе і вашу дитину. Ми допоможемо вам скасувати кредитний договір, але вам доведеться співпрацювати зі слідством.

Софія кивнула, почуваючи себе спустошеною.

Наступні кілька місяців пройшли, як у тумані. Допити, суди, нескінченні розмови з адвокатами. Софія дізналася, що Андрій вів подвійне життя кілька років. Він мав ще одну сім’ю в іншому місті, на ім’я якої він теж брав кредити.

Коли все закінчилося, Андрій отримав вісім років ув’язнення. Софії вдалося довести свою непричетність та анулювати кредитний договір. Але її життя вже ніколи не буде колишнім.

Через рік після цих подій Софія сиділа на кухні з подругою Мариною.

– Як ти? — спитала Марина, з тривогою дивлячись на змарніле обличчя подруги.

Софія слабо посміхнулася:

– Краще. Але дитина сумує за батьком. Я не знаю, як йому сказати.

– А як Андрій? Він намагається зв’язатися із тобою?

– Пише іноді, — зітхнула Софія. — Перепрошує, каже, що змінився. Але я не готова його пробачити. Може, колись, заради сина… Але не зараз.

Марина підбадьорливо стиснула руку подруги:

– Ти молодець, Софа. Ти впоралася.

Софія кивнула:

– Так, впоралася. І знаєш, що? Я навіть почала зустрічатися із чоловіком.

– Правда? — зраділа Марина. – І хто він?

– Просто хлопець. Було кілька побачень. Уважний, спокійний, не такий гарний, як колишній. Але не це головне. Начебто все добре, не хочу поки поспішати. І знаєш, хто він — фінансовий консультант.

Подруга засміялася, і Софія відчула, як тяжкість останнього року починає відпускати. Життя продовжується, і в ньому ще буде багато хорошого.