– Ти мені дітей між собою не свари! Я їх все життя вчила підтримувати один одного, а ти розбрат вносиш! – у сльозах кричала Валентина Семенівна так голосно, що Тетяні доводилося відводити від вуха мобільний телефон на безпечну відстань.

– Валентино Семенівно, та не сварю я їх! Я просто хочу жити із чоловіком у нормальних умовах! – спокійним, але впевненим голосом знову повторювала Таня.

– Вадик – твій чоловік! Глава сім’ї, і ти не мусиш йому суперечити! – знову прокричала свекруха голосом, що зривався.

– А я й не перечу, але всьому є межа! – не витримала Тетяна, відповівши емоційніше. Однак замість відповіді в слухавці почулися короткі гудки – свекруха натиснула відбій…

…Як це часто буває, Тетяна та Вадим познайомилися випадково. Невимушене листування у соціальних мережах незабаром переросло спочатку у міцну дружбу, а потім – у бурхливий роман.

Далі все розвивалося за класичним сценарієм – пропозиція руки та серця, знайомство з батьками, РАЦС, присяга у вічному коханні, святковий бенкет, гості, подарунки, привітання. Так з’явилася нова сім’я Сініциних.

І, загалом, пара була не погана. Вадим отримав підвищення і почав добре заробляти. Квартирним питанням молоді теж не страждали.

Ще до весілля батьки Тетяни подарували їй «двушку» у новобудові. Жили вони – не тужили, як то кажуть.

Мама Вадима, свекруха Валентина Семенівна, була пані з характером. Але ж характер у всіх є. Зауваження мами чоловіка Тетяна не брала близько до серця: або терпляче погоджувалася, киваючи, або жартувала.

«Мама» та «дочка» вони ніколи один одного не називали, але й не конфліктували.

Ближчі взаємини Валентини Семенівни склалися з Мариною – другою невісткою і, відповідно, дружиною молодшого сина Геннадія.

Прийшовши в гості до Тані та Вадима, Валентина Семенівна любила розповідати про те, як чудово живуть Марина та Гена.

– А Гена сказав, що на «дядька» орати не хоче. Він бізнес затіяв, і Марина така розумниця – у всьому чоловіка підтримує!

– Він кредит узяв під заставу квартири, а вона й слова проти не сказала! Ось дружина! – з гордістю розповідала Валентина Семенівна Тетяні.

– Ну, молодці. Але кредит під заставу нерухомості – справа небезпечна. Тим паче коли квартира єдина, – відповіла Тетяна.

– Ну, знаєш! Як то кажуть, хто не ризикує – той не п’є ігристого! Зате вони в Єгипті відпочивали, а ви другий рік в Одесі пороги оббиваєте! – емоційно вигукнула свекруха.

– А нам там подобається – і ближче, і документів менше оформляти. – Тетяна ніколи не йшла на конфлікт.

Геннадій та Марина справді якийсь час жили дуже добре. Але потім щось пішло не так. Спочатку у бізнесі з’явилися легкі труднощі, потім великі неприємності, а далі на обрії замаячили великі проблеми.

Прибутку не було, за кредит платити стало нічим. І сталося те, що сталося – банк відібрав квартиру!

Можна сказати, Марина та Гена опинилися на вулиці. У свекрухи «малосімейка» – туди не втиснутись.

Подружжя винайняло квартиру, думали знову розвернутися в бізнесі та поправити фінансове становище, але не пішло. Фінансовий крах виявився таким нищівним, що вщент розбив і сімейну ідилію.

Марина переїхала жити до батьків. Гена до кінця місяця кукував у орендованій квартирі. На роботу він влаштовуватись якось не поспішав.

Гарного місця не знайшов, а будь-де – Гена й сам не хотів, мовляв, друзі-бізнесмени засміють. Коли настав термін внесення орендної плати за квартиру, йому довелося з’їхати.

– Танюшо, тут така справа … Можна Гена у нас пару-трійку днів перекантується? Чогось у нього зовсім чорна смуга у житті намалювалася, – запитав Тетяну Вадим.

– Ну звичайно! Вітальня вільна. На дивані йому постелю. Хай хоч зараз приїжджає, – відповіла Тетяна.

– Добре. Зараз зателефоную.

Гена приїхав цього ж вечора. Тетяна зібрала на стіл. За вечерею чоловік поскаржився і на невдачі у бізнесі, і на зрадницю-дружину.

Мовляв, як відпочивати разом їздили, так добре було, а як труднощі навалилися, то вона одразу хвостом крутнула.

Тетяна підбадьорила родича, сказала, що тимчасові труднощі бувають у всіх, і незабаром усе обов’язково налагодиться найкращим чином.

Спочатку Гена казав, що треба перекантовуватися всього три дні. Йому треба було знайти роботу та винайняти нову квартиру. Тетяна звечора приготувала їжу, щоб родич не голодував і поснідав і пообідав.

Увечері подружжя прийшло до порожніх каструль…

– Танюш, ми будемо вечеряти?

– Запитав Вадим дружину.

– Так, зараз десять хвилин перепочину і приготую.

На кухні жінка провозилася до пізньої ночі. Потрібно було спочатку приготувати вечерю, та ще й Гені їжі на завтра.

Тетяна та Вадим зазвичай обідали у їдальні чи кафе під час перерви на роботі, тому вдома більше готували у вихідні.

…Минув тиждень з того моменту, як Гені треба було перекантовуватися «три дні». Чоловік капітально влаштувався у вітальні, дивився телевізор і регулярно курсував у напрямку від дивана до холодильника і назад.

– Тетяно, ти б хоч борщ приготувала на обід. Раніше нам із Вадькою мама такий смачний борщ варила! Змалку його люблю, – сказав у суботу вранці Гена.

– Я сьогодні планувала магазинами пройтися. Розпродажі почалися, треба щось купити. Тож давайте щось простіше.

– Ну, ти придумала! Розпродаж! Ось і моя теж тільки магазинами бігала. Вам аби ганчірки купувати, а мужики повинні вдома голодними сидіти.

– Краще приготуй борщ, а у вихідні можна й по пінному, щоб відпочити та розслабитися, – скомандував Гена і попрямував знайомим маршрутом – на диван.

Про те, щоб помити за собою кухоль, він навіть і не думав…

Настрою йти магазинами не було. Тетяна зателефонувала подрузі Наталі, щоб попередити про скасування запланованого шопінгу.

– Ну ти, Танько, даєш! Гоніть ви його в шию! – порадила жвава Наталя.

– Та незручно якось. Родич таки…

– Танько, незручно спати на стелі! А це нахабство та свинство треба припиняти! Ваша квартира – не готель.

У неділю ввечері Тетяна акуратно спитала чоловіка про брата.

– Вадиме, а Гена знайшов роботу? Він начебто лише на три дні до нас хотів?

– Ну, поки що щось не виходить. Адже йому треба роботу з певною зарплатою. Він звик до великих прибутків.

– А мені здається, що у його становищі треба взагалі йти на будь-яку роботу.

– Він тобі що, набрид?

– Запитав Вадим.

– Ну не те щоб набрид, але, наша квартира перетворилася на свинарник. І потім стороння людина, ну сам розумієш…

– Ну, потерпи ще трохи. Цього тижня він з’їде, – запевнив дружину Вадим.

У понеділок Тетяна почувала себе на роботі такою стомленою, наче всі вихідні розвантажувала вагони.

Увечері додому йти зовсім не хотілося. Колись затишна квартира перетворилася на гуртожиток.

Переступивши поріг, Тетяна одразу взялася за прибирання, прання. Знову все пішло по колу – треба було готувати вечерю та блюда для Гені на завтра.

…У такому ритмі минув ще тиждень. У суботу зранку гість був у розбурханих почуттях – рівно п’ять років тому він одружився з Мариною, а тепер абсолютно нещасливий.

З цього приводу він ще в обід вирішив трішечки хильнути, щоб «на душі було легше». Вадим погодився скласти братові компанію.

У другій половині дня поминки по невдалому шлюбу повільно, але впевнено перейшли у розряд банкету. У двері подзвонили. Прийшла Наталя.

– Тетяно, привіт. А ти чого така? Не захворіла? Я тебе в кафе покликати хотіла… – запитала вона.

Та Тетяна не встигла їй відповісти. Саме в цей момент з кухні до вбиральні йшов Гена, який до цього моменту був вже добряче веселий.

– Ой, здрастуйте! – промовив він весело, побачивши Наталю.

Жінка пильно подивилася на подругу.

– Тетяно, він що, все ще у вас? Казала ж – гони його в шию! Ти глянь на себе! І твій теж добрий, на місце свого братика поставити не може!

Тетяна знову не встигла відповісти, бо Гена вийшов і вклинився у розмову.

– А що ви в передпокої стоїте? Танюш, запрошуй гостю до столу, веселіше буде! Я тепер чоловік вільний! – сказав Гена з усмішкою.

– Я одружена! – різко відповіла Наталя.

Тетяна розуміла, що подруга має рацію. Увечері, коли Гена вже спав на дивані й хропів на всю квартиру, Тетяна зважилася на серйозну розмову із чоловіком.

– Вадиме, я все розумію – він твій брат, і в нього неприємності. Але ми не повинні від цього страждати! Нехай завтра йде. Зрештою, є друзі, у матері можна на дивані поспати.

– Добре, завтра скажу йому, – похмуро відповів Вадим.

Вранці Тетяна прокинулася у гарному настрої. Попри погром у квартирі, вона була щаслива, що вже сьогодні закінчиться це неподобство. Жінка вийшла на кухню. Вадим стояв біля вікна, а Гена застібав блискавку на сумці.

– Ну, дякую тобі, Тетяно Андріївно, за гостинність! Ось уже не думав, що у мого брата така дружина! Не дружина, а зміюка підколодна, – сказав Гена з докором.

– Гено, ти хотів на три дні! Пішов третій тиждень! В нас своє життя є, – відповіла Тетяна спокійно.

– Ну вибачте, якщо завадив! Піду до матері! Бо Вадька, підкаблучником став!

– Давай відвезу тебе… – запропонував Вадим.

– Дякую! Обійдусь! – відповів Гена і пішов.

Вдень Тетяна вислухала претензії від свекрухи. А ввечері й чоловік прийшов у поганому настрої. Виявилося, що мати йому теж зателефонувала і присоромила за «некрасивий вчинок».

– Тобі, скільки років?! Який «некрасивий вчинок»? У нас своя сім’я! Ти подивися, на що перетворилася квартира! – сказала Тетяна і пішла у вітальню робити прибирання.

Вадим кілька хвилин сидів на кухні. Потім увійшов до кімнати. Тетяна тим часом витирала пил.

– Залиш до завтра. Я вихідний, сам приберу. Ходімо краще в кіно сходимо, – запропонував Вадим, обійнявши дружину.

Наступного дня Тетяна прийшла в чисту квартиру, а на кухні смачно пахло вечерею.

– Це тобі. Я тут подумав… Не мав я рації, влаштував удома нічліжку…

– Вадим зустрів дружину з букетом квітів.

– Дякую! І за вибачення дякую. Просто я дорожу нашим щастям і не хочу, щоб хтось його зруйнував. Навіть, якщо це твій брат.

– І я дорожу, – відповів Вадим.

– Ну ходімо, показуй, ​​що смачного приготував! – поцікавилася Тетяна.

Життя в їхньому будинку потроху почало налагоджуватися. І не відразу, але згодом знову стало затишним та комфортним. Родичі, родичами – а родина – понад усе! Слушно?

А у вас траплялися ексцеси із непроханими гостями? Пишіть коментарі, ставте вподобайки.