Зайшли ми з донькою сьогодні у дитячий магазин. Вибираємо подарунок для однокласниці доньки, яка запросила її на день народження.

У відділі з одягом мама і син, на вигляд хлопчику років десять, приміряють взуття. В якийсь момент, хлопчик з’являється біля сусіднього прилавка з іграшками і починає кликати маму.

– Мам, ну, купи!

– Синку, ми прийшли взуття купити.

Немає зайвих грошей, давай подаруємо тобі на День народження, чекати залишилося два місяці.

– Ні, це довго. Ну, купи зараз.

Хлопчик починає хникати. Мама спокійно повторює.

– Не можу, це дуже дорого.

Половина моєї зарплати, такі речі дарують тільки на свята.

Син починає кричати, плакати і видає: – Ти мене дістала, постійно ти не маєш грошей, значить заробляй більше!

Мама хапає його за руку і мовчки тягне до каси, оплачувати взуття.

Моя дочка дивилася на ситуацію, не моргаючи, а потім раптом сказала: «Ну, і діти пішли.»

Я задумалася, ніби, жінка і правильно відповідала сину.

Звідки ж тоді взагалі взялася така поведінка.

Тим більше, це доросла дитина, а не малюк.

Припустити можна, що завгодно. Починаючи від неправильного виховання, закінчуючи впливом однолітків.

Але ж образливо за маму.

КІНЕЦЬ.