– Ти і сам не уявляєш, настільки тобі зі мною пощастило, – ствердно вкотре зауважила Ліля.

Чоловік промовчав. Просто не мав ні сил, ні бажання щось говорити, набридло.

Михайло вже дванадцять років у шлюбі, і за цей час від його дружини він постійно чує лише одне: він мало заробляє, і йому неймовірно пощастило, що вона з ним, бо інша жінка давно б пішла.

Часом Михайло дійсно вірив, що йому, звичайному хлопцю з села, неабияк пощастило, коли серед багатьох претендентів Ліля обрала саме його. Вона була найкрасивішою дівчиною на селі, до неї залицялися хлопці з усіх околиць, і навіть міські парубки приїжджали на дорогих машинах. У неї був великий вибір, але своє серце вона віддала саме йому.

Тоді Михайло був на сьомому небі від щастя. Він відразу поїхав із дядьком за кордон на заробітки, щоб забезпечити свою майбутню дружину всім, чого вона заслуговувала.

Пів року не було вдома, але після цього він повернувся з грошима і почав готуватися до весілля. Він сам оплатив усе: ресторан, музику, навіть сукню для Лілії, яку вона дуже хотіла. Її батьки не мали таких грошей, тому Михайло купив їй сукню, в якій вона виглядала, як королева.

Але вже після весілля Ліля вирішила, що їй не хочеться жити з батьками Михайла, а йти до своїх. Вона була категорична: “Я хочу бути господинею в своєму домі!” Михайло не планував, що перші роки шлюбу проведе так, але нічого не вдієш. Відправився знову на заробітки за кордон, бо ж треба було виконати бажання дружини й забезпечити їй комфорт.

Він приїжджав додому лише раз на рік, на Різдво, та й то тільки на кілька днів, адже робота чекала. Через п’ять років Михайло зміг збудувати будинок. Сподівався, що Ліля похвалить його, скаже, як вона ним пишається, але вона знову була незадоволена.

“І що мені з цього будинку? Ти знаєш, скільки ще потрібно грошей, щоб зробити ремонт? Ми не можемо просто побілити стіни і поставити старий диван! Тут треба сучасні меблі і дорогий ремонт. А коли вже на дітей подумаємо?” – Ліля надула губки і звернулася до нього.

Михайло знову погодився з нею, і поїхав працювати за кордон. Щоб привести будинок в належний вигляд, він працював ще більше, важче. Ліля ж стала вимагати ще більше: їй потрібні були лише найкращі речі. Люстра за 18 тисяч гривень, меблі з магазину, і все найновіше.

Але Михайло не скаржився, він працював заради неї. Йому не було легко, але він намагався забезпечити їй комфорт. Коли він говорив, що йому важко, Ліля неодноразово ставила його на місце:

“Як ти хотів? Якби знав, що не потягнеш таку красуню, то й не треба було за мене свататися. Я б вийшла заміж за Артура, у нього і будинок готовий, і машина класна. З ним я б не знала горя, а не чекала, поки ти збудуєш нормальний дім.”

Ці слова були дуже образливими для Михайла, але він усе одно продовжував працювати, брав понаднормову роботу, тільки б здобути для неї все, чого вона бажала. Михайло схуд настільки, що сам себе не впізнавав, а Ліля все знаходила, чого йому не вистачало.

Одного разу, коли Михайло приїхав додому на Різдво, йому розповіли, що бачили чорну дорогу машину біля його дому. Він не повірив, адже Ліля запевняла, що це чутки, що люди просто заздрять їхньому щастю.

Та одного разу він сам побачив цю чорну машину в селі, але Ліля знову спробувала все пояснити. “Може, просто проїжджав повз”, – сказала вона.

І знову поїхав Михайло на заробітки, намагаючись не звертати уваги на підозри і плітки. Але доля підготувала йому ще один сюрприз.

Він закохався, по-справжньому, на чужині. В жінку з України, Галину, заробітчанку. Вона не була такою красунею, як Ліля, але її душа була тепла, а серце відкритим. Галина піклувалася про нього, готувала вареники, приносила йому домашню їжу. Вона турбувалася, чи він не замерз, чи не голодний.

Михайло не збирався зраджувати своїй дружині, але не зміг встояти перед її теплом і добротою. Він полюбив Галину. Вона була зовсім іншою: не вимагала від нього дорогих подарунків чи розкішного життя, вона була щаслива просто бути з ним. І їй не потрібно було, щоб він заробляв більше грошей. Вона сама могла утримувати себе.

Михайло все більше усвідомлював, що зрадив свою дружину. Тепер він стояв перед вибором: залишитися з Лілею, яка прагнула тільки матеріальних благ, чи залишити все заради Галини, яка приносила йому спокій і радість. І питання було не тільки в зовнішній красі чи грошей. Все було значно складніше…

Дружині лише гроші подавай, а Галині – він потрібен.

Таке рішення ніколи не було простим, не так легко піти з сімʼї, з звичного життя, в яке вклав багато сил і грошей. Але і відмовлятися від щастя – теж не найкращий вихід.

Джерело