– Ти добре все обдумала, Галино? Не так просто залишитися одній і без чоловіка ростити дітей, – мама намагалася переконати дочку, що її рішення піти від чоловіка є не зовсім правильним.

– Я все добре розумію, мамо. Але мені всього 34 роки, в мене ще все життя попереду, а з Вадимом я його не бачу, ти ж сама знаєш, яка у мене ситуація, – Галина не втрималася і розплакалася у мами на плечі.

Марія Петрівна, яка життя знала не з книжок, запропонувала доньці пообідати з нею, чаю випити, а до цієї непростої розмови повернутися згодом.

– О, бульйончик. Дякую, мамо. Ти ще памʼятаєш, що я його люблю? – посміхнулася Галина втомленою посмішкою.

– Доню, скільки б тобі років не було, ти завжди залишишся для мене моєю дитиною, і я памʼятатиму скільки житиму, що ти любиш, і скільки ложок цукру тобі покласти в чай.

Марія Петрівна з ніжністю дивилася на свою дорослу донечку і не розуміла, як цього разу вона має їй допомогти. Мама б усе віддала, аби лише її дитина була щасливою.

Галина вийшла заміж 10 років тому, у них з чоловіком народилося дві донечки. Жили вони всі у квартирі Вадима, це була його дошлюбна власність.

Про те, що у дочки в сім’ї не все гаразд, мама здогадувалася, але сама Галина вперто мовчала, і на всі розпитування мами відповідала – у мене все добре.

Тільки від чужих людей Марія Петрівна дізнавалася, що зять наліво ходить.

– Галино, навіщо тобі друга робота? Ти ж втомлюєшся дуже, – якось запитала Марія Петрівна дочку, коли та в неділю прийшла до неї в гості і заснула на дивані.

– Мамо, діти підростають, грошей треба, – пояснила Галина.

– А Вадим що? Нехай він на другу роботу ще іде, – каже Марія Петрівна.

– Вадим мені взагалі грошей не дає, – зізналася Галина.

Тоді Марія Петрівна і зрозуміла, що все значно складніше, ніж навіть вона думала. І ось тепер Галина прийшла до неї, щоб сказати, що її сімейне життя дало тріщину і вона розлучається.

Галина пішла в кімнату, накрилася пледом і заснула. Втомлена і від роботи, і від думок.

Марія Петрівна сиділа і дивилася на дочку. Вона у неї і красуня, і розумниця, а щастя нема. Як би вона хотіла стати для неї таким пледом, щоб укрити її ід всіх бід і проблем.

Через 15 хвилин Галина прокинулася зі словами:

– Невже я знову заснула?

– Заснула – це занадто голосно сказано. Ти лише очі на хвильку заплющила, – пояснила мама. – Йдемо пити чай, – запропонувала Марія Петрівна.

– Мамо, ти приймеш нас з дітьми? – запитала Галина, тримаючи у руках гарячу кружку.

– Звичайно, доню. Тут був, є і буде твій дім…

– Та ти ще проситися назад будеш, але знай, я тебе не прийму, – заявив чоловік, коли Галина йому сповістила про своє рішення. – Та кому ти потрібна з двома дітьми?

Вадим не вірив, що Галина зараз збере речі і ось так просто від нього піде. Вона ж завжди йому все пробачала, а тут – побачила його в кафе з іншою жінкою, і все, розлучення.

Та Галина для себе вже все вирішила. Ніяких других шансів чоловікові вона не дає. Якщо і дасть другий шанс – то це собі, шанс стати щасливою.

Галина таки здійснила свою мрію, щоправда через 5 років. Вона зустріла хорошого чоловіка, який не побоявся взяти її з двома дітьми.

Сам Сергій ще жодного разу не був одружений. Він багато років був за кордоном на заробітках. А тепер повернувся, купував квартиру, і так зустрівся з Галиною, яка була ріелтором.

Їхнє спілкування по роботі згодом переросло у щось більше. Сергій зробив Галині пропозицію.

Повернувся і Вадим до Галини, після невдалих спроб влаштувати своє життя, нагадав собі, що в нього є дружина і діти. Та запізнився, бо Галина вже стала дружиною Сергія.

З дітьми вона не забороняла бачитися, але дорослі дівчата і самі не мали бажання зустрічатися з своїм татом.

Сергій же старався з усіх сил і для дружини, і для її дітей. Щиро радів, що тепер у нього є сімʼя – справжня, дружна.

А Вадим, який в свій час цим знехтував, залишився при своїх інтересах.

Кожен отримав те, на що заслужив.

Джерело