Якщо вона живе з нами, то нехай звикає до наших вимог та правил. Перше правило: на той час, коли прокинеться Микита, готовий сніданок має стояти на столі. Щоб усе було накрите і тішило око. Правило друге: за столом багато не розмовляти, це шкідливо для здоров’я.

Ліля відчула неприязнь до майбутньої свекрухи, Ірини Павлівни, з першої зустрічі. Зовні все здавалося краще нікуди: привітна широка посмішка, ласкаві слова та зверталася «Лілечка» з занепокоєнням про те, що молодій гості незручне місце за столом дісталося.

Проте, дівчина відчувала всім тілом, що відбувається щось, що підозріло нагадує дешеву виставу, в якій режисер і виконавець головної ролі – одне й те саме обличчя.

Ліля не могла розповісти про це коханому (Микита любив свою матір і вважав, що на світі немає нікого щирішого і люблячого, ніж вона).

– Моя мама іноді може перегинати із турботою. Але це все тому, що їй не байдуже, що в нас відбувається. Але я впевнена – все буде гаразд. Вона тебе називає не на ім’я, а каже: «Як там моя дочка? Ти її не ображаєш?». Навіть пригрозила, що даватиме мені по вухах, якщо почує від тебе скаргу на мою адресу, уявляєш?

Ліля посміхалася, чуючи подібні слова, але на серці наче давило щось важке. Вона не розуміла, чому так реагує на слова майбутньої свекрухи, яка невдовзі буде їй як рідна мати.

Тим більше, що Микита одразу попередив: житимуть вони разом з Іриною Павлівною, бо в них зараз немає можливості для окремого проживання. Та й літній жінці був потрібний нехай невеликий, але все ж таки догляд. Тому Лілія, з важкістю на серці, прийняла умову нареченого.

– Мені здається, я себе надто накручую. Може, перенервувала через знайомство з мамою Микити? – Запитала своє відображення Лілія. Дзеркало у відповідь неупереджено показувало її змарніле обличчя і трохи зацькований погляд.

– Напевно, вона теж переживає, таки єдиний син одружується, – заспокоювала себе Ліля. Проте відчуття чогось поганого не відпускало дівчину ні вдень, ні вночі.

Весілля відбулося у ресторані, всі гості від душі веселилися та брали участь у різних конкурсах. Ліля забула на вечір свої переживання і була рада, що все пройшло чудово.

Після бенкету молоді разом з Іриною Павлівною почали збиратися додому, у велику чотирикімнатну квартиру, де свекруха виділила їм найпростішу і найсвітлішу кімнату.

Але з невеликим нюансом: вона була прохідною. Тобто через неї йшов прохід до іншої кімнати, вже ізольованої. Усі подарунки з весілля та різного роду дрібниці свекруха склала саме в ту, далеку кімнату та півночі ходила туди-сюди, заважаючи спати.

Настрій Лілі було зіпсовано. Вона мріяла, що їхня перша шлюбна ніч з Микитою пройде в спокійному, відокремленому місці, де їх ніхто не турбуватиме.

Однак, як на зло, виявилося, що в сусідній кімнаті дружно хропіло сімейство старшого брата Ірини Павлівни: він, його дружина та молодша дочка, яка майже до ранку слухала музику на телефоні.

Було душно, тож двері до кімнати ніхто не зачиняв. Відчинені вікна не рятували від спеки та задухи.

Вранці свекруха висловилася щодо подарунка для сватів.

– Кажуть, що в Азії мати нареченої отримує великий подарунок від сватів, якщо її дочка невинною вийшла заміж, – ніби між іншим, промовила за сніданком Ірина Павлівна. – Я ось думаю: швидше за все, мені не було б чим обдарувати маму нашої Лілечки. Та й гостям у такому разі нічого не дісталося б.

– Напевно, Лілька думає: дякувати Богові, що ми не в Азії живемо, – зареготав брат Ірини. – Ну гаразд, справа молода. Нехай не перший, зате єдиний.

– Це ще як сказати, – підібгала губи свекруха. Вони розмовляли про Лілю з таким виглядом, наче її поряд не було. Або вона була настільки дурепою, щоб не зрозуміти, що йдеться про неї.

Дівчині стало неприємно.

– Вибачте, що ви хочете цим сказати? – рівним голосом спитала вона у свекрухи. Та ширше розплющила очі.

– Не приймай на свій рахунок, люба моя, – звернулася вона до невістки. Усміхнувшись, відвела погляд. – Ми з братиком любимо пожартувати, не треба ображатися. І взагалі, хто порося вкрав, у того і у вухах пищить, чула про таке?

Ліля не знайшла, що відповісти. Вибачившись і пославшись на головний біль, вона пішла до спальні.

– Ось що чекає на мого хлопчика?! – зітхнула Ірина Павлівна. – У неї з першого дня сімейного життя болить голова. Що попереду, страшно подумати…

– Зате тобі не доведеться паритися з вихованням онуків, – відповів брат, посміхнувшись. – Вона його до себе не підпускатиме. Відразу буде зрозуміло, що це нагуляний.

– Та щоб тобі, – засміялася Ірина Павлівна. – Навіть якщо й підпускатиме, все одно примушу зробити тест на батьківство. Я працювала не для того, щоб подарувати цю квартиру якомусь нагуляному…

– Дивись, не перестарайся, – попередив чоловік. – Вона дівка спокійна, але якщо Брикне, тобі мало не здасться. Не поспішай воду каламутити. Микитка її кохає.

– Знаю я, де у мужиків кохання живе, – відмахнулася Ірина Павлівна.

Лілю затрясло, коли вона ненароком підслухала ту розмову на кухні. Свекруха зовсім не соромилася висловлюватися про невістку, називаючи її любителькою легкої наживи.

– Вона просто вирішила – окручу я цього дурника Микиту, він на мені одружиться і подарує мені цю квартиру, – уїдливо промовила свекруха. – Ми ще побачимо, хто кого.

– Іра, не перестарайся, – суворо сказав їй брат. – Ти одного разу таким чином власне щастя пропустила, не лізь до хлопця. Сам вирішить, як і з ким йому жити. Пожартували і досить.

Ліля була в шоці: де Микита побачив у своїй матері щирість та любов? Все, що хвилює Ірину Павлівну, це її влада та майно.

Навіщо тоді запропонувала жити із нею, якщо з першого дня після весілля веде такі промови? Адже знає, що син нічого не чує. Все, що вона сказала, було призначено виключно для Лілі, більше ні для кого.

– Дорогий братику, пора б і честь знати, – промуркотіла Ірина Павлівна. -Я тебе з твоєю хропухою впустила до себе тільки на одну ніч. І те, щоб подивитися, як на вас відреагує Лілька. Я побачила, що треба, і тепер ви вільні. Дякую за подарунки, обов’язково все поверну, коли ваша заміж збереться.

Розійшлися рідні не найкращим чином. Як тільки за сімейством брата зачинилися двері, Ірина Павлівна поспішила до молодих. Незважаючи на невістку, яка збиралася переодягатися, свекруха влаштувалася на ліжко поряд із сином і цмокнула його в чоло.

– Вставай, мій любий, – покликала вона Микиту і погладила по трохи зарослій щоці. Лілю пересмикнуло від побаченого, ніби вона підгледіла щось таємне, не призначене для її очей.

– Сину, скажи дружині, щоб приготувала тобі нормальний сніданок, – скомандувала жінка. – Якщо вона живе з нами, то нехай звикає до наших вимог та правил. Перше правило: на той час, коли прокинеться Микита, готовий сніданок має стояти на столі. Щоб усе було накрите і тішило око.

Правило друге: за столом багато не розмовляти, це шкідливо для здоров’я. Правило третє: я не маю вказувати тобі, що робити. Ти дівчинка велика і маєш сама бачити, де і що не так. Побачила та швиденько все виправила. А то я розстроюся, а мені не можна нервувати.

Микита розплющив очі, потягнувся і сів на ліжку. Побачивши матір, яка сиділа поруч, поцілував її в щічку і незрозуміло дивився на Лілю:

– Ти ще тут?
– А що не так? – Ліля відчула, що відбувається щось дивне.

– Тобі ж сказали про наші правила. Не стій біля стіни, її нема чого підпирати. Іди на кухню і приготуй мені сніданок. Мамо, ти що хочеш на сніданок? Кашу, бутерброд чи омлет? – дбайливо спитав він, не дивлячись на дружину.

Ірина Павлівна променисто посміхнулася:
– Я щаслива жінка, коли одружений син так турбується про мене. Мабуть, не відмовлюся від омлету.

– Чула? – недбало запитав Микита.

Дівчина повільно кивнула, а потім пішла.
– Щось непомітно, щоб вона готувала, – помітила мати за кілька хвилин і запитливо подивилася на сина. Прислухаючись до тиші, вона примружилась.

– Піти треба, мабуть, глянути, чим вона там зайнята? Раптом доведеться з першого дня розуму вчити?

– Навчимо, якщо потрібно, – жорстко відповів Микита, натягуючи на себе футболку та спортивні шорти.

На його подив, на кухні не було навіть натяку на приготування їжі. Зате з балкона він побачив, як Ліля сідає у таксі з двома невеликими валізами.

– Ти куди? – закричав Микита, анітрохи не переймаючись тим, що його можуть почути сусіди. Ліля нічого не відповіла і зачинила двері. За кілька секунд вона поїхала.

Того ж дня дівчина подала на розлучення. Ірина Павлівна довго і безрезультатно намагалася помирити Лілю з Микитою, але після чергової спроби відмовилася від цієї витівки.

Зате тепер пів міста знало, що Ліля – та ще ледарка і халявниця, яка втекла від чоловіка наступного дня після весілля. Про свій досвід спілкування з колишньою свекрухою та чоловіком дівчина згадувала зі здриганням.

– Дякувати богу, вистачило розуму піти одразу ж, доки не дійшло до народження дітей. Нехай сама догоджає своєму синочку.

КІНЕЦЬ.