— У мене пристойний був дохід до декрету, – розповідає Настя, – за два роки ми з Максом накопичили на перший внесок, переїхали, зробивши невеликий ремонт. А потім я дізналася, що в положенні донькою.

Рішення завести дитину було не вимушеним, Насті 31 рік, зроблені були накопичення, відбулася вона і в професійній сфері. Тож – у декрет із чистою совістю і величезним бажанням стати батьками.

— Спочатку начебто все було й нормально, – згадує Настя, – чоловік працював, допомогу платили. Мені з одягу треба було зовсім небагато, справлялися. А потім усе вже одне до одного сталося.

У Максима на роботі почалися скорочення, чоловік досить швидко знайшов нову роботу і вважав перехід на нове місце навіть удачею.

— Вийшло, що тепер з підвищенням, – пишався Настин чоловік, – не було б щастя, та нещастя допомогло. Тепер у начальниках.

— Те, що в нього “в начальниках” зарплата була ледь не вдвічі меншою, ніж на колишньому місці, Максим не озвучував, – каже Настя, – дуже його душу гріла сама думка про те, що він тепер керівник.

— Молодець синку, – схвалювала мама Максима, – то б і сидів собі рівно, а тут, дивись, незабаром ще вище заберешся.

Усе б добре, але доньці Насті й Макса виповнилося півтора рочки, а грошей з інфляцією ставало все менше. А жити треба і за двокімнатну квартиру іпотеку теж треба платити.

— Відкладене тануло, як сніг у березні, – розповідає Настя, – я вже і витрати урізала, і почала продукти за акціями брати, відмовляючи собі багато в чому, тільки стаття витрат на одяг чоловіка зросла: то сорочку нову, то краватку свіжу, то піджак.

Настя не заперечувала: треба, значить треба. Зустрічають у нас у багатьох місцях поки ще по одягу. Жінка задумалася про те, що чоловікові треба допомогти тягнути сім’ю, знайти підробіток у декреті.

— До садка було далеко, – каже вона, – сидіти з малятком нікому. Чоловік ще до скорочення чесно зізнався, що він не хоче сидіти вдома, тільки якщо на крайній випадок. Якби не знайшов місце, то він би сів, а я вийшла на роботу. Мама Максима брати на себе відповідальність за онуку побоялася, тож виходила я з того, що треба знайти заробіток ближче до дому і у вечірній час.

Яка робота підходить під ці критерії? Найнепрестижніша: мити підлогу в під’їздах їхнього будинку, або влаштуватися прибиральницею в якийсь магазинчик чи офіс неподалік.

— Максим приходив із роботи о 7 вечора, – розсудила Настя, – на 2-3 години я зможу залишати доньку з батьком, зате гроші в сім’ю приноситиму.

І набрала собі жінка відразу всього: маленьку кофейню на першому поверсі, під’їзд п’ятиповерхівки, сусідній аптечний павільйон.

І перші місяць-так усе було шикарно й тихо: з грошима стало легше, жінка змогла купити обновки собі й доньці, чоловік після роботи з дитиною справлявся.

— Ти б хоча б уночі ходила ганчіркою своєю возюкати, – скривився одного разу чоловік, який прийшов із роботи, – адже ти мене ганьбиш. Учора наш генеральний із дружиною в кофейні тебе бачили. Нормально так? Чоловік керівник, а дружина прибиральниця? Офісом плітки поповзли. Не знаю, куди й очі подіти.

— По-перше, – повідомила Настя чоловікові, – я не прибиральниця, я в декреті допомагаю чоловікові утримувати нашу сім’ю. По-друге, у будь-якій роботі немає нічого ганебного. По-третє, ночами я вважаю за краще спати, а не працювати, адже вдень мені ще займатися донькою та будинком. А по-четверте, твоєму генеральному можна було б просто платити тобі більше, адже його дружина, яка працює не зрозуміло ким, напевно отримує більше, ніж ти – начальник відділу.

— Ти повинна знайти якийсь нормальний підробіток, – сказала Насті наступного дня мама Максима, – ну зрозумій, він комплексує. Невже не можна щось знайти в інтернеті? Сиділа б удома і заробляла потихеньку. Ні, треба з викликом мити підлогу, показуючи, що мій син не справляється зі своїми обов’язками з утримання сім’ї.

— Так стало прикро, – визнає Настя, – їм соромно за те, що я мию підлогу. Але не тому, що я роблю це заради сім’ї, заради того, що нам грошей не вистачає, а тому, що я чоловіка-начальника ганьблю соціальним статусом прибиральниці.

Настя запропонувала вирішити проблему інакше: бабуся сидить із дитиною, а вона виходить на роботу.

— Ну, – сказала жінка, – або ще простіше: я продовжую сидіти вдома, а ти, любий, знаходиш додаткове джерело доходу сам. При цьому, обіцяю не крутити носом, навіть якщо ти вантажником влаштуєшся.

Бабуся сидіти з онукою відмовилася. Чоловік у вантажники не пішов. Настя підлогу мити кинула. Як вирішилася ситуація? Нормально вирішилася.

— Ще за місяць розвалилася контора чоловіка, – каже Настя, – він сів удома з донькою, а я вийшла на роботу, а в 2 з половиною рочки доньку вдалося влаштувати в садок. Максим знову працює на рядовій посаді, натомість у мене підвищення сталося не так давно. Грошей нам вистачає, але ось другу дитину я вже не наважуся. Не винесли родичі випробування декретом.

Я, особисто, здивувалася тому, як я взагалі змогла зберегти свій шлюб. Може, плюсів у чоловіка все ж більше, а може, це було тимчасове помутніння, запаморочення, так би мовити, від нового «начальницького» статусу?

Мені більше цікаве інше питання: чи може робота одного з подружжя ганьбити іншого своєю непрестижністю? І чи можна соромитися способу, яким я вирішила допомогти родині матеріально?

КІНЕЦЬ.