– Ось кому потрібні ці речі?

– Віктор почув, як господар згорілого будинку висловлює своє невдоволення дружині.

– Гроші! Гроші нам зараз потрібні, а він 80 тисяч всього привіз. Я що, на них повинен повністю ремонт в будинку зробити?

Ти, Раїсо, зателефонуй матері Віктора, на жалість натисни, сльозу пусти. Попроси, щоб він нам безкоштовно будинок в божеський вигляд привів.

І так стільки витрат чекає – всі меблі згоріли, на них ще гроші потрібно шукати!

Віктора можна було назвати людиною милосердною – дорослий чоловік намагався ніколи не проходити повз чужу біду.

Його добродушністю активно користувалися родичі, до недавнього часу Віктор нікому не відмовляв.

Йому чомусь здавалося, що приказка “як не вертись,а взяв то розплатись”, якщо щось трапиться, обов’язково спрацює, але він помилився.

Кілька місяців тому в неділю вранці Віктору зателефонувала мати:

– Вітю, я тебе розбудила, так? Ну вибач. У нас надзвичайна подія!

– Що сталося: – злякався Віктор.

– У дядька Гриші, двоюрідного брата твого батька, вночі згорів будинок!

– Оце новини, – Віктор остаточно прокинувся і сів у ліжку, – і що, сильно житло постраждало?

– Сильно, – зітхнула Марія Олександрівна, – всередині вигоріло все. Найбільше кухня, спальні постраждали. Сам розумієш, ні меблів, ні речей, ні техніки…

Нічого у сім’ї не залишилося. Потрібно б допомогти родичам…

– Згоден, мамо, допомогти потрібно. Тільки як?

– Ну, я не знаю… В першу чергу, напевно, потрібні речі – листопад, холодно.

Гришко з дітьми і дружиною в чому були, в тому на вулицю і повискакували. Потім, я думаю, знадобляться ковдри, подушки, матраци, продукти. Ліки, можливо. Загалом, як у таких випадках поводяться люди? Дають, хто що може.
***
Віктор займався ремонтом дрібної та великої побутової техніки, розумівся на будівництві, міг полагодити все – від фена до холодильника.

Знайомих у місті у чоловіка було багато, тому Віктор відкрив свій записник і став методично переписувати контакти всіх своїх друзів і знайомих у телефонну книгу.

Пізніше в одному месенджері чоловік створив групу, в якій попросив допомоги для погорільців.

Групу відразу покинуло близько 200 осіб, але Віктор на них не образився – зрештою, допомога ж справа добровільна.

Зате ті, хто залишився, відгукнулися на прохання. Віктору почали дзвонити, питати подробиці, дізнаватися реквізити для переказу.

За півдня Віктор зібрав 40 тисяч. Одяг, продукти, постільні речі були упаковані в шість величезних мішків.

Адресу свого дядька Віктор прекрасно знав, і, взявши дружину з собою, чоловік завантажив гуманітарну допомогу в машину і поїхав у сусіднє село.

Раїса Василівна, дружина Григорія Андрійовича, ледь побачивши Віктора, почала ридати:

– Вітенька, яке горе! Дуже дякую, що відгукнувся, ми з дітьми практично на вулиці залишилися.

Зима скоро, а ми не знаємо, що робити! Ходили в адміністрацію, але нам там поки допомогти не можуть – вільного житла в селі немає.

Обіцяли, звичайно, розібратися, може переобладнати якесь нежитлове приміщення в житлове, але ж на це потрібен час… Куди подіти дітей?

Дружина Віктора, Світлана, слухала Раїсу Василівну і потайки витирала сльози – їй було дуже шкода родичку.

Залишивши жінок розмовляти, Віктор пішов шукати Григорія Андрійовича. Дядька він знайшов усередині будинку – Григорій Андрійович намагався відшукати вцілілі речі:

– Все, все зіпсовано, – голосив чоловік, – що не згоріло, то піною пожежники залили! Як тепер жити? Що тепер робити? Куди за допомогою бігти? Привіт, Вікторе. Дякую, що приїхав.

Чоловіки привіталися, Віктор коротко описав дядькові ситуацію:

– Дядько Гришо, я привіз речі, продукти. Гроші зараз перекажу – мої знайомі зібрали 40 тисяч. Ходімо, допоможете машину розвантажити.

– Ходімо, – якось невесело відреагував Григорій Андрійович на розповідь Віктора, – тільки навіщо мені речі? Куди я їх зараз подіну? Житло в першу чергу треба шукати, житло! Сніг скоро випаде, ми не можемо разом з дітьми в гаражі ночувати!

Віктор промовчав. Чоловіки вийшли з-за будинку. Світлана, побачивши чоловіка, відразу кинулася до нього:

– Вітю, йди сюди. Є розмова. Може, їх у мамину квартиру пустимо? Ну, поки що хоча б на час, на зиму?

Теща Віктора недавно вийшла заміж і поїхала разом зі своїм чоловіком до столиці, а квартиру веліла продати.

Вона написала на дочку генеральну довіреність, але оголошення поки що не викладали.

Світлана планувала зробити в двокімнатній квартирі ремонт, щоб підвищити ціну на нерухомість.

Зараз квартира стояла порожня, меблі звідти вивезли повністю, подекуди навіть встигли здерти шпалери.

– Я з мамою поговорю. Впевнена, вона в допомозі не відмовить. Адже дітей шкода, і правда, куди вони зараз подінуться?

Сам прекрасно знаєш, на адміністрацію особливої надії немає. Кому потрібні чужі проблеми?

Поки знайдуть приміщення, поки його переобладнають в житлове… Це ж стільки часу пройде!

– Ну спробуй, – завагався Віктор, – поговори з мамою. Якщо вона погодиться, то чому б і ні.

Григорій зрадів пропозиції племінника. Світлана швидко, по телефону, обговорила питання переїзду сім’ї з матір’ю, заручилася її згодою.

Раїса Василівна вмовила сусіда, і сімейство поїхало оглядати нове житло. Віктор їхав попереду на своїй машині, а Григорій Андрійович з Раїсою Василівною – позаду, разом із сусідом.
***
– Ну, добре, – схвалив дядько, оглянувши квартиру, – тепло, а це найголовніше. А те, що порожньо і шпалери зірвані – так це нічого страшного. Нам зараз вибирати не доводиться.

Віктор переказав дядькові гроші, заніс у квартиру мішки з речами, пакети з продуктами і поїхав.

Буквально наступного дня Григорій Андрійович зателефонував племіннику з проханням:

– Слухай, Вітю, тут така справа… А чи не міг би ти приїхати і відвезти мене в одне місце? Дуже потрібно!

– А куди, дядько Гришо?

– Та ми з Раїсою вирішили купити холодильник. З рук, недорогий. Сам розумієш, без нього нікуди, продукти ж потрібно десь зберігати. Вже з власником домовився, потрібно тільки поїхати і забрати.

Віктор погодився, дядька відвіз, холодильник допоміг завантажити, до квартири разом вони техніку дотягли.

Григорій Андрійович племіннику плату за турботу пропонувати не став, і Віктор теж промовчав – незручно було просити гроші у погорільців.

Прохання від Григорія Андрійовича стали надходити регулярно – Віктору і його дружині тітка з дядьком дзвонили практично щодня: то потрібні були каструлі, то сковорідка, то столові приналежності. Нещодавно замахнулися і на телевізор:

– Вітю, – просив племінника Григорій Андрійович, – у тебе ж є на кухні телевізор? Чи не міг би ти його нам віддати? Дітям нудно, зайнятися нічим.

Друзів на новому місці вони поки не знайшли.

– Добре, – знову погодився Віктор, – тільки дядько Гришо, з поверненням даю. Світлана, коли готує, серіали на ньому дивиться, він нам і самим потрібен.
***
У квартирі матері Світлани Григорій Андрійович з родиною прожив 4 місяці, при цьому жодного разу за світло, воду і опалення він не заплатив. Віктор продовжував приймати «донати» від знайомих, всі гроші до копійки відвозив дядькові.

Коли настала весна, Світлані зателефонувала мати і попросила:

– Донечко, будь ласка, опублікуй оголошення про продаж квартири. Ми вирішили розширитися, хочемо з Геною квартиру взяти побільше.

– Мамо, а навіщо вам більша? – здивувалася Світлана, – ви ж удвох.

– Ну просто, щоб була, – відповіла дочці Олена Тимофіївна, – та навіть ви з Віктором в гості приїдете, мені вас розмістити ніде. Двокімнатна, Світлано, все ж краще, ніж однокімнатна.

У Гени ні дітей, ні родичів немає, у мене – тільки ти. Я про майбутніх онуків дбаю! Ось закінчиться наш з Геною земний шлях, квартира вам відійде. Та й, якщо чесно, не хочу я, щоб родичі Віктора там жили.

Сусіди на них скаржаться, мені за зиму разів вісім, Оксана Федорівна зі скандалом дзвонила! Наговорить ще всяких гидот покупцям.

Коли Григорія Андрійовича попросили з’їхати, він образився – виявилося, що чоловік планував і далі жити в чужій квартирі.

– І куди ти мене? На вулицю, чи що? – запитував дядько, – куди я піду разом з дітьми?

– Вибачте, будь ласка, Григорію Андрійовичу, – у розмову втрутилася Свєта, – якби квартира була моя, то я б і слова не сказала, але мама веліла знову її на продаж виставити. Їм терміново потрібні гроші.

– Та вже, родички, – скривився Григорій Андрійович.

– Раїсо, збирайся, нас виселяють звідси! Поїдемо на згарище, там будемо жити!

Григорій оселився з родиною в літній кухні. Приміщення вночі опалював обігрівачем – в принципі, навесні в тимчасовому житлі можна було жити.

Віктор кілька разів після переїзду дзвонив дядькові і питав, як взагалі справи з новим житлом:

– Та ніяк, – злився Григорій Андрійович, – нікому ми не потрібні! Вже 2 тижні тут живемо, ніхто з адміністрації жодного разу не прийшов. Не поцікавився, як ми, що ми!

– Дядько Гришо, – вирішив висловити свою думку Віктор, – ви б самі пішли і дізналися. Це ж вам, зрештою, потрібно. До речі, я гроші привіз! Ми ще трохи зібрали.

У дворі Віктор затримався, в машину сів не відразу. Родичі, думаючи, що племінник вже поїхав, не соромлячись, на повний голос його обговорювали:

– Теж мені, добродійник знайшовся, – говорив дружині Григорій Андрійович, – ось що від нього толку? Яка від нього реальна допомога? Постійно тягає речі, цей одяг. Його вже нікуди складати! Навіщо нам це барахло?

Зате гроші – то 20 тисяч, то 10. Ну добре, сьогодні 80 тисяч привіз. Що я з ними можу зробити? Новий будинок побудую? Та ні, звичайно!

– І не кажи, – погоджувалася з чоловіком Раїса Василівна, – нормальні родичі що? Кредити беруть у банку, всім світом складаються, щоб погорільці будинок купити могли!

Що він, що мати його – жадібні! Хоча матуся Віктора гроші має, я точно знаю. Є у неї накопичення!

– До речі, ти подзвони їй і тонко натякни. Скажи, що допомога нам з ремонтом потрібна, нехай Вітька будинок нам відремонтує!

В адміністрації я був, сказали, що будівельні матеріали, які потрібні, закуплять, але бригаду доведеться шукати самим.

Не хочу я гроші витрачати, нехай Вітька не поспішаючи ремонт нам і робить. Там ще до осені майже півроку!

Віктор їхав додому з твердим наміром обірвати всі контакти з нахабним дядьком. Світлана, дружина, підтримала.

Віктор переказав і матері розмову дядька і тітки. Коли Григорій Андрійович в черговий раз зателефонував племіннику, той просто не взяв слухавку.

Світлана теж ігнорувала родичів чоловіка.
Віктор відразу став невдячним і безсовісним, Григорій Андрійович всім родичам на племінника поскаржився.

Телевізор Віктору Григорій Андрійович, до речі, так і не повернув. Зробив вигляд, що нічого у племінника не брав.