– Мамо, ну ти знову за своє! Все в мене нормально, і голос теж, ну чого ти постійно контролюєш мене?

Так, я зараз у Василя і що?

Ми квартиру з ним зніматимемо, адже у його батьків однокімнатна. При цьому вони, до речі, нам пропонують у них жити, на відміну від вас із татом!

– Поліно, почекай, я ж якраз і хотіла з тобою про це поговорити. Але тільки не по телефону, – Тетяна Андріївна спробувала щось говорити далі, але Поліна нетерпляче зупинила її:

– Та я все знаю, мамо! Вам з татом Василь не подобається, а ми кохаємо один одного! І ми з ним скоро одружимося, обійдемося без вашої допомоги, якщо ви такі!

– Поліночко, ну що значить не подобається? Просто ми бачимо, що Василь якийсь не такий, не знаю, як тобі пояснити. Не вчиться, працює незрозуміло де. І родина в нього дивна, може, треба почекати, розібратися?

– Так я і знала! Вам завжди було важливіше якась родина і ким де хто працює! А людина вам не важлива! Бувай, мамо.

Тетяна Андріївна засмучено поклала телефон. Що з донькою сталося?

З Поліною завжди можна було домовитись.

Це старша їхня дочка Рита норовиста завжди була.

Але Рита виросла розумна й у результаті вона в порядку. Заміж вийшла за хорошого хлопця – Віктор на заводі працює, він інженер із техніки безпеки.

І вся сім’я на ньому, і донька, і син, і навіть Рита Віктора слухаються. Справжній голова сім’ї.

Рита сміється – я була раніше відчайдушною, а тепер я за чоловіком, як за кам’яною стіною!

А Поліночка була доросла, здавалося, що вона все розуміє.

А тепер її наче підмінили.

Днями з вікна автобуса Тетяна Андріївна випадково побачила, як хлопець, дуже схожий на Василя, з ломбарду виходив!

І серце тьохнуло, вона ввечері нещодавно сережки зняла і поклала на свічник, що на комоді.

А тут кинулася, навіть комод відсунула, чи не закотилися? Невже Василь?!

А Полінці тільки скажи про свою підозру, зовсім образиться, вона тепер тільки Василю й вірить.

Та й що значить – квартиру винаймати, а про весілля ані слова? Одні нерви.

Поліна говорила, що у Василя зі здоров’ям проблеми, і вони спочатку на його лікування будуть збирати. А потім уже на весілля. І спробуй їй скажи, що це він відмовку таку знайшов?

Що не вірить материнське серце Тетяни Андріївни жодному його слову!

Поліна ж сама не своя ходить, тільки йому й вірить

…Через день пролунав дзвінок на телефон Тетяни Андріївни з незнайомого номера.

– Доброго дня, це сестра друга вашої дочки – Василя.

Я хочу вас попередити, що Василько обманює вашу дочку. Він хоч і мій брат, але шкода мені Поліну вашу.

Мати наша з батьком гульбанять, їм аби Василька збагрити, ось вони й вітають вашу доньку.

Бачать, що закохалася і готова цього недолугого утримувати й на процедури водити!

А процедури йому від брехні, й від підлості треба, та ніхто не знає, як! Нічим він не слабий, бреше, як завжди, жалість викликає тільки.

Якщо що, я вам не казала нічого, у мене сім’я, а в брата мого розуму зовсім немає, від нього що завгодно чекати можна.

Полінку шкода стало, дуже вже вона у вас добра, готова цього недолугого, непутящого і лікувати, і утримувати! Попередила я вас, але ви мені не дзвоніть!

– Зачекайте, дівчино! – Тетяна Андріївна щось хотіла запитати, але голос від розпачу зник, а номер одразу відключився…

…– Тетянко, ти в мене зі старого портмоне в шухляді нічого не брала? Я там кілька купюр великих відклав на подарунки тобі й дівчаткам. Чи в мене вже з пам’яттю погано? Але тисячі три схоже не вистачає! – увечері сказав їй чоловік.

– Микольцю, я не брала, ти ж знаєш, я б спитала. Може ти й справді забув? – спробувала заспокоїти чоловіка Тетяна Андріївна.

А сама знову згадала, як схожий на Василя хлопець виходив з ломбарду…

А сережки ж так і не знайшлися. Але ж кілька днів тому Тетяна Андріївна прийшла з роботи раніше.

І раптом побачила, як з їхньої кімнати виходить Василь, руки в кишенях, а погляд такий напружений, і сам одразу:

– Здрастуйте, Тетяно Андріївно, – і шмиг на кухню, де Поліна готувала чай із канапками.

Тетяна Андріївна так і стала в коридорі від несподіваної здогадки.

Хотілося сказати йому – що ти у нашій кімнаті робив?

Але Поліну пошкодувала, бо ж знову образиться.

А тепер схоже недаремно він у їхній кімнаті ошивався.

І як ти тільки опинився у нашій родині, Василю?

…– Мамо, тобі не здається, що у Поліни цей Василь дивний якийсь? – увечері зателефонувала Рита. – Мамо, він не простак, він хитрий пройдисвіт, а Полінка його шкодує.

Мені здається, Поліні допомагати треба, цей Василь до добра її не доведе.

Ти до бабці однієї віщунки сходи. Нечисто тут щось. Треба щось робити. Стару цю Тетяна звуть, як і тебе, вона не всіх приймає, але ти сходи, спробуй…

Вночі Тетяна Андріївна, чи то спала, чи марила.

Їй снилася маленька Поліна.

Як вони з нею одного разу, давно ще зайшли у церкву, а донька затихла.

Полінка довго стояла і мовчки слухала співи. Заворожено дивилася на освітлені вогнем мерехтливі свічки ікони.

Священник несподівано сам підійшов і благословив їх, і додав:

– Бережи доньку, добра вона дуже, материнського захисту потребує…

Тоді ці слова Тетяні Андріївні звичайними здалися, так усі говорять. Вона була впевнена, що з донькою вони завжди зрозуміють одне одного. І ніхто не стане між ними.

Але, схоже, Тетяна Андріївна помилилася.

Прокинулася Тетяна Андріївна вся у сльозах від спогадів про маленьку Поліну.

Але незабаром знову заснула важким сном.

На цей раз їй снилася вже доросла Поліна.

Вона йшла, а Тетяна Андріївна намагалася наздогнати дочку. Але як вони не намагалися, дочка від неї віддалялася.

Але раптом Поліна обернулася, очі її були сповнені сліз.

– Мамо! Допоможи мені. Усі мене залишили!

Тетяна Андріївна нічого не зрозуміла і вона прокинулася.

І одразу вирішила, що напевно і справді треба спробувати сходити до тієї віщунки.

Може, вона щось підкаже?

Бабуся Тетяна жила біля невеликої церкви і до людей уже не виходила.

Вона вже майже не бачила і не чула. Та й до неї давно ніхто не просився.

Вона просто вийшла у церковний дворик, і раптом до старої хтось підійшов.

– Бабусю Тетяно, допоможіть, захистіть мою дочку! Я не знаю що робити!

Тетяна Андріївна не часто до церкви ходила і не знала, як правильно просити. І просила просто від щирого серця своїми словами.

Бабуся зупинилася, взяла Тетяну Андріївну за руку, підсліпувато в неї вдивляючись.

І раптом заговорила тихо й незрозуміло:

– Беззахисна стала твоя дочка. Втратила захист. Спина не прикрита, немає янгола її за спиною. Я тобі допоможу, молитимуся за неї. Але без материнської молитви мені не впоратися. Тільки мати може знайти потрібні слова! Не сварися до доньки, а відмолюй!

А про ті втрати не шкодуй, відкупилася ти, відкупилася! А тепер іди!

Бабуся повернулася, і пішла, ледь ступаючи непевними кроками.

Тетяна Андріївна не дуже зрозуміла дивні слова бабусі.

Але одне зачепило, як і в її сні, бабуся Тетяна про неприкриту, незахищену спину Поліни сказала. І це був дивний збіг!

Поки Тетяна Андріївна йшла додому, їй раптом прийшли на думку слова чи то прохання, чи то молитви.

Вона й сама не знала, як їх назвати, крім «Отче наш…» вона жодної молитви й не знала.

…Почуй мене… Врятуй чадо моє… Дочку мою Поліночку! Вибач її гріхи… Направ на шлях істинний…
Дай благословення… Відкрий їй очі на істину…

Тетяна Андріївна і сама здивувалася словами, які звучать у її голові.

Але вона йшла і повторювала їх. Вони обростали іншими словами, доброю молитвою, проханням матері про дочку, що мала велику силу.

…Через кілька днів Тетяні Андріївні зателефонувала Рита:

– Мамо, ти не хвилюйся, Полінка у мене. Вона пішла від Василя, уявляєш?

Уявляєш, він схоже дуже сварився з нею, хоча Поліна все заперечує.
Каже, що очі у неї відкрилися, сама дивується, як вона йому вірила! Дива, так мамо? До речі, ти до тієї бабусі ходила?

– Дякую, що подзвонила, Риточко! А про бабусю давай я тобі потім розповім! – Тетяна Андрєєва безсило поклала телефон.

Сережки Тетяна Андріївна так і не знайшла, а навпаки ще кілька речей зникли.

Але вона пам’ятала слова бабусі – не шкодуй, що відкупилася!

…Поліна знову стала такою, як була, а нещодавно познайомилася з дуже приємним хлопцем. Петро вчиться й працює.

У нього є молодший брат, а нещодавно Петро познайомив Тетяну Андріївну та Миколу Васильовича зі своїми батьками.

Дуже приємні люди.

А якось, коли Поліна та Петро пішли гуляти, Тетяна Андріївна визирнула у вікно і прямо оторопіла!

З під’їзду вийшла Поліна, а за нею… Йшов Янгол, прямо за її спиною, немов прикриваючи її білими крилами!

Але потім Тетяна Андріївна придивилася – і засміялася. Так це ж Петро, ну який янгол, це у Петра просто шарфик такий – білий, і довгий!

Петро поклав руку Поліні на плече.

І він ніби відчув – підняв голову і привітно помахав рукою Тетяні Андріївні…

КІНЕЦЬ.