Настрій у Тетяни зранку був зіпсований. Та ще й хмари налетіли зовсім несподівано і пішов дощ. Прямо як на замовлення на додаток до її переживань.

Сьогодні вранці приїхала на дачу сусідка. Вони багато років дружать, Ганна Дмитрівна була маминою подругою. Але мами у Тані тепер вже немає, а батька й ніколи не було. І сусідка для неї давно майже як рідня. У них навіть огорожі між ділянками не було ніколи.

Таня живе одна, хоч їй вже добре за тридцять. Ганна Дмитрівна радить їй поквапитися із заміжжям. Жіночий вік недовгий, а то зовсім одна залишиться на всьому білому світі. Але що робити, якщо поряд немає нікого.

У неї друзі та подруги всі майже одружені. Так що залишається сподіватися на випадок, чи просто жити далі, як і зараз.

Дачний будиночок у Тані дуже маленький, але дуже затишний. Коли матусі від роботи дали ділянку, вони довго не могли побудуватися, дорого. Їм Ганна Дмитрівна тоді дуже допомогла. У своєму будинку їм на літо кімнату виділяла, та й поки роботи на їхній будові йшли, допомагала чим могла.

Минулими вихідними у Тані були гості.

Приїхали подруги з чоловіками та ще дітей із собою взяли. І Таня з хвилюванням зрозуміла, що на дітей вона зовсім не розраховувала, місця в хаті зовсім мало та спальних місць теж.

Тетяна, не довго думаючи, зателефонувала сусідці,

– Ганно Дмитрівно, а ви у ці вихідні не приїдете? Та в мене тут така ситуація, гостей покликала, а їх більше виявилось, із дітьми приїхали. Раніше діти були маленькі, вони їх не брали, а тепер так вийшло!

– Ось як, Таню! А я тобі завжди кажу – час і тобі заміж вийти та народити, поки ще молода! Ти хотіла мене попросити в моєму домі переночувати?

– Ну так, Ганно Дмитрівно, одна пара без дітей, вони акуратно будуть, я їх зі школи ще знаю, можна вони у вас переночують? Ви вже вибачте, що так!

– Та перестань, Таню, ми вже стільки років знаємо один одного. Як ти могла подумати, що я не погоджусь? Ключі у тебе є, якщо що, там холодильник у нас увімкнений, беріть, якщо треба. Там вершки є, а чайник, заварка та кава на столику!

– Дякую, що виручили, та мені просто незручно, що я так не розрахувала! Ви навіть не помітите, що хтось був у вас вдома. Оля та Віктор дуже акуратні, вона моя найкраща подруга, а Віктор на клас старший навчався. Я їх знаю багато років, – Тетяна поговорила, поклала телефон і подумала, що Ганна Дмитрівна трохи на її маму схожа.

Як же приємно й тепло, що вона має хоча б Ганну Дмитрівну! Вона для неї як рідна майже.

А сьогодні на дачу приїхала Ганна Дмитрівна із чоловіком. Тетяна за звичкою через якийсь час зайшла привітатись. І одразу зрозуміла, що Ганна Дмитрівна не в дусі. Ніколи вона з Танею так сухо не розмовляла.

Хоча тільки потім Таня зрозуміла, що вона себе при цьому ще й стримувала, просто крізь зуби говорила, як із чужою:

– Таню, не чекала я від тебе, навіть не повірила, коли все побачила! – почала розмову Ганна Дмитрівна.

І Тані не секунду здалося, що вона зараз заплаче, але сусідка взяла себе до рук.

І в її голосі разом із дивним розчаруванням залунали металеві нотки!

– Коли ви з Наталкою, твоєю мамою, у мене раніше жили, ти так ніколи не робила. Ось я і була в тобі впевнена. А приїхала сьогодні – і засмутилася мало не до сліз! Невже це та сама Таня, яку я майже з самого дитинства знаю?

– А що сталося, Ганно Дмитрівно? – не зрозуміла Таня.

– Як що сталося? Білизна постільна брали і поклали в чисте назад, у шафу жмутом, ні б випрати її! У холодильнику я, звичайно, вам пропонувала брати що треба, але вибач, Таню, там була поличка ковбаси сирокопченої і велика коробка шоколадних цукерок. Я на них розраховувала та й взагалі неприємно. Чашки немиті залишилися, а пилосос мало не зламався, видно хтось розсипав крупу з шафи і намагався її зпилососити!

– Ганно Дмитрівно, цього не може бути, це не ми!

– Таню, ну а хто?

– Ми навіть до вас не пішли, передумали, дітей у одній кімнаті поклали, а самі балакали до півночі. А потім хлопці лягли на підлогу на надувні матраци! Ми не ходили у ваш будинок взагалі, ну слово честі!

– Я зрозуміла! – Ганна Дмитрівна гірко опустила плечі, і пішла до себе.

А Тетяна так і залишилася стояти, почуваючись просто погано. Ну як же так, адже вони й справді туди не ходили?

Весь наступний тиждень йшов дощ, і настрій у Тані теж був – доречний. Це було дуже прикро та незрозуміло, як так вийшло?

Але до вихідних хмари розвіялися і вийшло сонечко.

Тетяна навіть збігала в гайок недалеко від будинку. І знайшла там цілий кошик білих грибів.

Перша думка була, – насмажу з цибулькою в сметані до приїзду Ганни Дмитрівни. Ось вони з чоловіком Валерієм Івановичем радітимуть такому частуванню! Але Таня тут же згадала про незрозумілу сварку. Їй було прикро, що Ганна Дмитрівна їй не повірила. Хоча її теж, напевно, можна зрозуміти.

Але зненацька відразу після приїзду сусідів двері в будиночок Тані відчинилися – це була Ганна Дмитрівна.

– Таня, я до тебе з вибаченнями! Вчора все з’ясувалося, але вирішила, що краще не по телефону тобі поясню це непорозуміння! Я теж, стара не розумна, та як я могла так про тебе подумати? Мов хто мене зачарував, та я ж знаю, що ти все б особисто подивилася і не допустила таке неподобство!

– Ви проходьте, Ганно Дмитрівно! – Таня в душі така рада сусідці, що навіть не образилася.

Виявилося, що онук Ганни Дмитрівни Михайло без дозволу взяв у батьків ключі від бабусиної дачі, дізнавшись, що вони туди не поїдуть. Нишком покликав своїх друзів, а батьків обманув, що в друга ночуватимуть.

Їм пригод, хотілося, дорослими відчути себе, хлопці ж молоді. Вони на бабусиній дачі переночували. І навіть постаралися замести сліди свого там перебування. Та тільки у них це погано вийшло! Та й ключі Михайло вчасно не повернув, а мати друга, до якого він нібито пішов ночувати, сказала батькам Михайла, що її син у Михайла ж ночував!

Тож хлопцям довелося зізнатися, що це вони у телефонах всю ніч там грали в онлайн ігри та підчистили холодильник.

Коли Ганна Дмитрівна все це Тетяні розповіла і пробачення вкотре попросила, що її запідозрила, в обох від душі відлягло.

Слава Богу немає приводу ображатись один на одного!

– Чекаємо на тебе, Таню, до обіду, обов’язково приходь! – і Ганна Дмитрівна та Таня обнялися від радості, що примирились.

– А я з сюрпризом прийду – гриби пішли, ось цілий кошик, ви тільки Валерію Івановичу не кажіть, хочу побачити, як він зрадіє!

– У нас теж для тебе сюрприз, Таню. Може він тобі теж сподобається, – Ганна Дмитрівна погладила Таню по плечу і так по-материнськи, це тепло в неї вийшло!

Під настрій Таня вирішила одягнути улюблену сукню.

Її ще мама купувала, вона не дуже модна, але сидить на Тані чудово і вона сама собі в ній подобається. Просто гарний настрій, от і захотілося!

На обід Таня з тарілкою, повою смажених у сметані грибів, увійшла до сусідів,

– Здрастуйте, Валерію Івановичу, а от і сюрприз! – Вона відкрила кришку – грибочки виглядали приголомшливо апетитно!

– Ого, яка смакота! – раптом почувся чоловічий голос.

І разом із Ганною Дмитрівною на веранді з’явився незнайомий молодий чоловік.

Він глянув на Таню, і вона в його очах побачила захоплення,

– Дядьку Валерій, а ти мені не казав, що у вас така сусідка! Я б раніше до вас у гості приїхав!

– Це Тетяна, вона нам більше, ніж сусідка! Знайомся, Таню, це Анатолій, племінник Валерія Івановича. Погостювати до нас приїхав, він великий любитель грибів!

– Особливо люблю збирати! Ви покажете ваші заповідні місця? У вас тут гарно незвичайно, не дивно, що саме тут я познайомився з такою дівчиною!

Анатолій весь обід не зводив очей із Тетяни.

Всі наступні дні вони гуляли лісом і вздовж річки. Потім Анатолій запропонував Тані щось їй у будиночку підправити, адже чоловіча рука на дачі особливо потрібна!

Виявилося, що Анатолій у відпустку приїхав на дачу до свого дядька Валерія відпочити та й допомогти йому.

А Тетяна теж мала відпустку, і схоже це був не випадковий збіг!

– Тепер я розумію, чому мене дратували слова моєї мами, що одружуватись час, – сміючись зізнався Тані Анатолій, – Це все тому, що я тоді тебе не зустрів!

***

Ганна Дмитрівна була в захваті, що вони з Танею тепер поріднилися.

– Таня, а давай до будинку робити прибудову, як вважаєш? – Запропонував Анатолій, і ніжно поклав руку на її трохи помітний животик, – А раптом навіть двійня буде? У нас у родині були двійнята, та й з віком шанс збільшується!

– Та ти що? – жартома запереживала Таня і тут же щасливо розсміялася.

Їй теж завжди здавалося, ніби вона просто чекає на свого чоловіка.

Вона навіть не шукала, просто жила та дочекалася свого коханого. І не дивно, що до цього причетна її сусідка, адже Ганна Дмитрівна Тані майже як мама.

І зустрінеш ти, коли не чекаєш, і знайдете там де й не думав. Причому саме тоді, коли здавалося, що все погано – раптом вигляне сонце та висвітлить щастям усе навколо

КІНЕЦЬ.