– Я що, донечку свою виховував і плекав, щоб казна–кому її віддати?! Свою ластівочку, пташечку мою ненаглядну?! Та прямо зараз! Ага, чекайте! – галасував Михайло.

…У Тетяни було троє синів і одна дочка. Сини давно мають свої сім’ї і живуть окремо. А дочка Настя народилася, коли Тетяні було сорок два роки.

Скарбом для батьків стала ця довгоочікувана та пізня дитина!

Михайло душі в ній не чув, балував, носив на руках до пізнього віку.

А якщо йому раптом здавалося, що хтось образив його єдину кровиночку, він сварився, з’ясовував ситуацію і завжди захищав свій скарб.

Тетяна раділа, що між дочкою та батьком існує такий душевний зв’язок…

Михайло робив з донькою уроки, заплітав їй кіски, вчив кататися на велосипеді, вишивав з нею хрестиком і зберігав усі дівчачі секретики.

Був і батьком, і мамою, і подружкою в одній особі! Надихатися не міг своєю кровиночкою…

А Настя відповідала йому взаємністю і без тата і кроку ступити не могла.

…Але от сталося таке, чого Михайло не очікував – дівчинка виросла й закохалася.

Хлопець Насті Максим здавався розумним, симпатичним і веселим.

Але, коли Настя привела Максима до хати, щоб познайомити його з батькам, то Михайла наче підмінили!

Він одразу ж насупився, не подав хлопцеві руки, ходив нервово по кімнаті і щось бурчав собі під ніс.

Було зрозуміло, що батьківські ревнощі взяли гору над розумом.

Він навіть і чути не хотів ні про яке весілля!

– Яке таке заміж? За кого?! За оцього… – далі йшло невтішне висловлювання про зовнішні і внутрішні якості обранця Насті.

– Та не дозволю я ніколи! Ніколи! – заявив Михайло і велично вийшов з кімнати.

Але, незважаючи на шалену батьківську любов, Настя виросла цілком самостійною дівчиною, здатною відстоювати свою власну думку.

У цьому природа її наділила характером батька. А тому вона була така ж вперта і норовлива…

…Тетяна з Михайлом на вихідних приймали гостей. Вирішили посидіти в компанії друзів і родичів.

Тетяна накрила гарний стіл. Всі вже порозсідалися, як раптом у залу забігла Настя.

– Значить так, любі батьки! – з порога вигукнула вона. – А особливо мій улюблений татусю! Завтра ми їдемо в село до батьків Максима!

– Яке ще село?! – раптом вискочив зі столу Михайло.

Настя махнула рукою.

– Вони чекають на вас, щоб познайомитися, – сказала вона. – А якщо хтось впреться і не поїде, – вона зиркнула у бік батька. – Тоді я… Тоді я без вашого благословення вийду заміж і поїду жити до Максима! Все!

Настя вимовила це все скоромовкою і вискочила з квартири, голосно гримнувши дверима.

Батьки й гості, сиділи з відкритими ротами…

…Ну що ж… Нічого не зробиш.

Михайло, стиснувши зуби, погодився…

…Усю дорогу він бурчав і зітхав, був напружений і пропонував відкласти цю зустріч до невизначеного часу.

Вже після приїзду, коли треба було виходити з машини, він остаточно розкис і засумував, чим викликав у Насті й Тетяни таємну посмішку.

Батьки Максима зустріли їх із розкритими обіймами. Вони виявились простими, сільськими людьми. Душевними й добрими.

Після довгого застілля батьки двох родин пішли подихати свіжим повітрям, а повернувшись, оголосили, що завтра зранку всі чоловіки поїдуть на риболовлю.

Жінки переглянулись насторожено. Хтозна що на цій риболовлі Михайло втнути може. Вдома все ж таки на очах…

Але Тетяна знала, що риболовля – це пристрасть Михайла і він, почувши про своє хобі, на якийсь час підбадьорився. І навіть задоволено посміхнувся.

– А що? Поїдемо порибалимо! Чому б і не порибалити, так? Там і подивимося хто чого вартий! – все ще спідлоба поглядав він на майбутнього зятя.

…Рано вранці наступного дня в будинку не було ані батька, ані майбутнього зятя. Таня дуже переймалася Михайлом, щоб він там нічого не накоїв.

– Ой, Настя, як би тато там не осоромився… Прямо лячно мені якось, ой лячно… – голосила Тетяна, весь ранок поглядаючи у вікно, чи не видно рибалок.

Яке ж було їхнє здивування і навіть радість, коли вже після обіду троє рибалок повернулося з риболовлі вже веселі і в обіймах.

Здавалося, рідніше і ближче в цій трійці нікого немає. Так само з любовʼю вони розкладали по місцях рибальські снасті і хвалилися уловом.

– А Максим ох і молодець! – казав Михайло. – Ох і молодець! Такого здорованя витягнув! Ох і сила, молодець! – ліз обійматися Михайло до Максима.

Той, радісно посміхаючись і теж обіймав майбутнього тестя.

А жінки тільки й зітхнули з полегшенням. Все! Можна готуватися до весілля без жодного сумніву.

Спільні інтереси не тільки здружили, а й згуртували майбутніх родичів…

КІНЕЦЬ.