Тетяна так задумалася, що й не почула, як повернувся її коханий Артем. – А що у нас на вечерю? – весело прокричав він з порога. – Тетянко, агов, ти вдома? Вона витерла мокрі очі і вийшла йому назустріч. Зусиллям волі вдала, що нічого не сталося. – Нема вечері, любий, – сказала вона. – І не буде… Я йду від тебе, – тихо сказала вона. Артем здивовано дивився на дружину. Він не розумів, що відбувається

 

-Люди даремно не скажуть! – категорично заявила Людмила, найкраща подруга Тетяни.

-Раз кажуть, що Артем тобі зраджує, то так і є. Ну навіщо комусь вигадувати, сама поміркуй.

Тетяна замислилась. У доводах Людмили була своя правда. Тільки не дуже вона подобалася самій Тетяні. Найбільше їй зараз хотілося розібратися в ситуації, що склалася.

А ситуація явно складалася на її користь.

…Ще нещодавно ні про які зради мови і бути не могло. З Артемом вони вже три роки, як разом. І ніхто з них жодного разу не дав приводу іншому засумніватися у своїх почуттях.

Вони познайомилися на одній із вечірок, які влаштовували спільні знайомі.

Артем з першої хвилини знайомства надовго затримав погляд на гарненькій смішній Тетянці. Вечір був у розпалі, коли молодик підсів до нової знайомої і видав той несподіваний комплімент.

-У тебе такі очі, хочеться в них дивитися і дивитися. Все життя. Можна, проведу тебе додому?

Артем проявив наполегливість. Щовечора чекав її після роботи з букетом. По дорозі додому вони заходили кудись випити кави, з’їсти морозива, чи поласувати шматочком яблучного пирога з корицею, яку Таня так любила.

Раптовий залицяльник був товариським, веселим і щедрим. На вихідні запросив зʼїздити з ним у Львів, прогулятися містом.

Вона погодилася. Після цієї поїздки вони більше не розлучалися.

Артем перевіз речі коханої у свою холостяцьку квартиру. Щоранку він завозив її на роботу, ввечері забирав. Їм ніколи не було нудно вдвох. І все в них було гаразд.

Поки одного разу Тетяна не зустріла у супермаркеті давню знайому, Наталю. Наталя працювала разом із Артемом. Більше того, була його безпосередньою начальницею.

-Якщо не поспішаєш, можемо випити по чашці кави та побалакати, – запропонувала вона.

Взагалі-то Таня поспішала. Їй потрібно було приготувати вечерю до приходу Артема і прибрати в квартирі. Сьогодні у неї вихідний. Хотілося б день провести з користю.

Бачачи її нерішучість, Наталка посміхнулася.

-Жаль, якщо тобі ніколи. У мене до тебе важлива розмова, якщо чесно.

Не встигли вони сісти за вільний столик, як Наталя почала таке вже розповідати!.

Виявляється, її Артем не такий хороший, яким здається. У себе в офісі бігає за кожною спідницею.

-До нас нещодавно новенька прийшла, Юлю. Тож цей донжуан їй проходу не дає, від справ відволікає. Я, звісно, ​​як керівник, зробила йому зауваження. Та толку мало. З іншого боку, її можна зрозуміти. Такий у нього характер. Весь час у пошуках чергової дівки, – жваво ділилася Наталка.

-Ось це поворот, – здивувалася Таня.

Вона наївна думала – у них все серйозно. Соромно сказати, вже й про весілля мріяла. Уявляла, яка гарна сукня на ній буде в день урочистостей, кого запросять.

Кави чекати не стала.

-Я піду, мені й справді ніколи, – сказала вона нав’язливій Наталі.

Так засмутилася, що забула про прибирання та вечерю. Не до того стало. Замість того, щоб спокійно зайнятися домашніми справами, зателефонувала Люді. Дякувати, подруга примчала за першим покликом. Але її поради ще більше засмутили.

-Може, він мені й не зраджує? – несміливо припустила вона вголос.

-Просто Артем товариський, а Наталя не так зрозуміла.

-Ну звичайно! – хмикнула Людмила.

-Усі вони товариські. Якщо навіть начальниця про це говорить, погані справи. На твоєму місці я б прямо зараз зібрала речі і не стала навіть зустрічатися з цим прохвостом.

-Спочатку я хочу з ним поговорити, – заперечила Таня.

-Поговори, – посміхнулася Люда.

-Він тобі швидко щось у відповідь вигадає. А ти повіриш. Знаєш чому? Тому що тобі так хочеться: вірити, що твій Артем тобі відданий і все у вас гаразд. Добре, мені ніколи. Пора доньку із садка забирати. Як зробити – вирішувати тобі.

Люда помчала, а Тетяна залишилася наодинці зі своїми невеселими роздумами. По-хорошому, треба докопатися до істини, спокійно розібратися в усьому. Але ревнощі – страшна річ. Вони не дають розуму оцінити ситуацію і ухвалити правильне рішення.

Зібрати речі і мовчки залишити квартиру коханого, нічого не пояснивши – хай переживає. Або закотити грандіозну сварку. Ось які думки ходять зараз у її голові.

Так задумалася, що не чула, як повернувся Артем.

-А що у нас на вечерю? – весело прокричав він з порога. – Тетянко, агов, ти вдома?

Вона витерла мокрі очі і вийшла йому назустріч. Зусиллям волі вдала, що нічого не сталося.

-Нема вечері, любий, – сказала вона. – І не буде… Я йду від тебе, – тихо сказала вона.

Артем здивовано дивився на дружину… Він не розумів, що відбувається.

Таня пішла від нього. Назавжди…

КІНЕЦЬ.