Смуга невдачі почалася у Євгена після знайомства з Вірою.

До Віри було просто чудово. Улюблена сім’я, дружина, двоє дітей 12 та 16 років. Батьки Тетяни зятя любили, як сина. Мати за єдиного сина також була дуже рада. Пощастило йому із дружиною. Розумниця, красуня. Квартиру велику купили. Євген машину взяв у кредит. Працювати вирішив сам на себе. Вантажоперевезеннями зайнявся.

Все добре було до певного моменту. В один із рейсів зустрів Євген Віру. Вона працювала в одному із магазинів, куди він возив товар. Якось Віра запросила його до себе. З того часу кожен рейс він затримувався в неї. Іноді на два, а то й три дні. Рейсів поменшало. Відповідно й грошей теж. А одного чудового для Євгена дня йому не вистачило грошей на платіж по кредиту.

А куди звернеться? Звичайно, до дружини. Тетяна додала грошей. Наступного разу ще. А потім подумала, що не може чоловік так мало заробляти. Додому грошей не приносить і на кредит не вистачає. Таня сама всю родину тягне. Та й чоловік став схвильованим, весь час за телефон хапається і виходить поговорити надвір. До дружини охолонув і з дітьми мало розмовляє.

Таня більше грошей йому не дала.

– Дітей у школу збирати треба, – пояснила дружина, коли Євген вчергове прийов просити гроші.

Ну, тут Євген навіть сварку влаштував, чого раніше ніколи не траплялося. Сів у машину та поїхав. Не було його два тижні. Повернувся. І посипалися дзвінки від банку. Дзвонили Тетяні. Її телефон як контактний було вказано. Виявляється, вже три місяці не було платежів.

Євген довго вигадував щось, обманював дружину, говорив якусь нісенітницю. Куди він подів усі гроші було невідомо.

Тільки одного разу на телефон Тетяни зателефонували. Не любить вона на незнайомі номери відповідати, але наполегливо дзвонили.

– А можна Євгена, – сказав вкрадливий жіночий голос.

– Ви помилилися, – кородко відповіла Тетяна, здагадуючись, що це можуть дзвонити з банку.

– Ні. Не помилилась. Ви ж його дружина, – впевнено сказала жінка.

– А ви хто? – здивувалася Таня.

– Я його кохана жінка. Він не відповідає, а я чекаю, хвилююся. Хоч не сталося нічого? Відпустіть його, – раптом промовила незнайомка.

– Та йди ти! – Тетяна натиснула на кнопку закінчення виклику та заблокувала номер.

Речі Євгена Тетяна збирала в сумку, а він здивовано дивився.

– Що сталося? – не розумів нічого чоловік.

– А ти сам не знаєш? Твоя дзвонила. Чекає. Тож на вихід, – вигукнула Тетяна до Євгена.

– Як я поїду? В мене навіть на бензин грошей немає, – розвів руками він.

– Твої проблеми. Дзвони своїй коханці і питай з неї.

Виїхав, не сказавши ні слова дітям. Потім намагався їм дзвонити, але діти не схотіли з ним спілкуватися. Повернувся за три місяці. Машини вже не було. Куди вона поділася? Банк забрав. 

Щойно вилучили машину, Віра попросила на вихід. Без машини та без роботи він став їй не потрібен. Щоправда запропонувала квартиру їх із дружиною розміняти. Але тут Євген був проти. У квартирі – діти. Все їм.

Тетяна теж попросила на вихід, а діти її підтримали. На розлучення подала і аліменти.

Пішов Євген до матері. Мати теж відмовилася прийняти сина. Маленька однокімнатна квартира. Жити із дорослим сином жінка не хотіла.

– Сам винен. Таню обманув. Погано це. Дітей обманув. Або виправляй все, або починай спочатку, – тільки й сказала мама.

Влаштувався Євген в автомайстерню. Спочатку і спав там. Добре літо. Більше йти нікуди. Потім винайняв кімнату. Із сусідами йому теж не пощастило.

Євген уже багато разів пошкодував, що так вчинив із сім’єю. Але смуга невдач триває. То одне, те інше.

Нема родини, немає машини, немає квартири. Адже було все. Залишилося одне суцільні невдачі.

КІНЕЦЬ.