Таня не вийшла, а вибігла з квартири… У голові була тільки одна думка:

– Як Павлик міг так вчинити?! Як?

Вона йшла по тротуару, нічого не бачачи перед собою, і витирала сльози, що котилися по щоках.

– Він має відчути те саме, що й я, – подумала Таня, а потім побачила старенький трамвайчик, який під’їжджав до зупинки.

Вона заскочила в трамвай і сіла біля вікна. І перед очима постала картина їхнього знайомства. Як давно це було… Минуло вже майже двадцять років…

…Був такий самий осінній день. Таня поверталась із університету. Дріботів дощик, і Таня вирішила не йти пішки, а доїхати трамваєм.

– Дівчино, ви будете виходити? – почула вона приємний чоловічий голос.

– Ні, моя зупинка наступна, але я вас пропущу, – відповіла Таня.

– Дякую, – знову відповів чоловік приємним голосом, і Таня обернулася.

Вона побачила симпатичного молодика, який пильно дивився їй в очі.

Коли їхні погляди зустрілися, Таня і незнайомець усміхнулися один одному, але нічого не сказали.

Дівчина відійшла від дверей, щоб дати людям вийти.

Симпатичний хлопець із трамвая не вийшов. Зате вже на наступній зупинці вийшла Тетяна і подумала, що хлопець, мабуть, звернувся до неї просто так.

Але вона помилилась.

Незнайомець теж вийшов і йшов за нею на певній відстані.

Таня вже підійшла до гуртожитку, коли почула знайомий голос:

– Вибачте, дівчино, а можна з вами познайомитися? Мене Павло звуть. А вас?

– Тетяна.

– А не хочете якось зустрітися, поговорити за чашечкою кави? Згодні?

– Ну, давайте зустрінемося! – відповіла Таня.

…І вони почали зустрічатися, а через два роки одружилися. Потім народився син. І все було гаразд. Так здавалося Тані.

Вони одне в одному душі не чули. Так вона багато років думала. Вони завжди й усе робили разом.

Але потім щось сталося… В якийсь момент їх стосунки стали іншими.

Вони разом із Павлом переживали за сина Сергія, коли він вступав до університету.

А коли син поїхав, то зрозуміли, що їм і поговорити нема про що.

Всі їхні клопоти були навколо Сергія, а зараз… Без нього в домі стало самотньо.

І тоді вони зрозуміли, що за роки спільного життя віддалилися один від одного. Начебто стали чужими людьми.

Ні, Таня любила чоловіка, з яким прожила стільки років, але це вже було зовсім інше кохання.

Не таке, як на початку їхнього сімейного життя.

Таня вважала, що чоловікові просто самотньо в домі без сина, і не дуже переживала…

…– Якби не це моє відрядження, я б і далі нічого не знала, – казала вона собі.

Треба ж було такому статися, що всі справи були закінчені раніше, і начальник дозволив Тетяні повернутися з відрядження на день раніше, аніж планувалося.

Таня була дуже рада й щаслива! Вона вирішила не казати чоловікові, що приїде раніше.

Таня збиралася влаштувати коханому сюрприз.

– Зараз прийду отак несподівано, – мріяла вона. – А мій Павлик так здивується і зрадіє! А потім поведе мене в якийсь ресторан. Він любить так часом робити…

…Згадавши картину, яку вона застала вдома, Тетяна знову заплакала і подумала про відплату…

…Таня вийшла з таксі, взяла свою дорожню валізу на коліщатках, і зайшла у підʼїзд.

Жінка тихенько відкрила двері своїм ключем, увімкнула світло й застигла.

Прямо посеред коридору стояли кросівки її чоловіка, а біля них… Червоні жіночі туфлі…

Таня відкрила двері в кімнату і оторопіла від побаченого.

Її чоловік був в обіймах іншої жінки… Павло злякався, почав виправдовуватися.

– Значить, він ще любить, – подумала тоді Таня.

Звичайно, вона не залишилася в квартирі і вибігла на вулицю…

…Тетяна не помітила, як трамвай приїхав на кінцеву зупинку. Вона, як і раніше, сиділа біля вікна, нічого не помічаючи.

– Агов, дівчино, ви збираєтесь виходити? – запитав її водій. – Я далі не поїду.

– Так, зараз, – відповіла Таня і зазбиралася йти до виходу.

Вона змахнула сльозинку. Це помітив водій.

– Якщо хочете, можете посидіти, доки дощ не скінчиться.

Таня знизала плечима, але залишилася. Йти їй все одно було нікуди.

– Дякую вам, – тихо сказала вона.

– Мабуть, від вас чоловік пішов? – несподівано запитав водій.

– Не знаю, мабуть, поки що тільки зрадив, але я сама від нього піду, – рішуче сказала Таня.

Водій уважно подивився на неї, а потім сказав:

– Я, звичайно, не порадник, але прошу вас, тільки не треба помсти…

Таня стрепенулася. Незнайомець наче прочитав її думки.

– Чому? – спитала вона.

– Це ні до чого хорошого не приведе. Якщо є час, можу розповісти одну історію…

– Так, є… Розкажіть.

– Приятель у мене був, зі школи дружили. Хороший такий хлопець, добрий і чесний. Водієм працював. І одружився він з такою ж дівчиною. І жили вони душа в душу кілька років. А потім… Немов хтось їм наврочив.

– І що?

– На Сашка цього, око поклала одна пані. Була вона незаміжня, любила хвостом крутити. Ось і перед Сашком крутнула. А він уваги на неї не звертав, але якось, коли дружина у відрядження поїхала, запросив цю пані до себе додому.

Потім казав, що сам не знав, що на нього найшло.

Загалом, сиділи вони, розмовляли, а потім справа пішла далі.

Не зміг Сашко встояти перед її чарами. А тут дружина повернулася додому…

Що почалося! І не передати.

Бідолашний Сашко виправдовувався, але дружина його була невблаганна. Розлучитися з ним зібралася. Він благав, але це не допомогло. Тільки коли на дочку їхню маленька подивилася, Світлана помʼякшала, – зітхнувши, сказав водій і замовк.

– І де помста?

– А все згодом сталося. Світлана ця відплатити йому вирішила. Виявляється, до неї колега на роботі залицявся. Ось вона й вирішила відплатити чоловікові тією ж монетою.

Загалом усе у них сталося…

І після того Світлана завагітніла… Малюка вирішила не залишати.

Ну і все пішло в лікарні не по плану… Залишився Сашко вдівцем…

– І як він зараз?

– Ніяк. Немає його вже самого. Він свою Світлану кохану всього на сорок днів пережив. Їхав якось машиною і… Опинився на узбіччі… Я досі думаю, що він так сам зробив. Провину свою відчував. Тепер дитину батьки Світлани виховують. А їх обох немає…

– Ви, звичайно, вибачте, але він сам винен! Якби не його зрада, то дружина не робила б таке.

– Та я все розумію. Тільки ми, мужики, слабкі. А ви розумнішими за нас повинні бути і мудрішими. Ось так, – відповів водій, а потім подивився у вікно і сказав: – Дощ припинився.

– Спасибі, я піду, – сказала Таня.

Чомусь із голови не виходила ця історія, розказана зовсім незнайомою людиною. «Віддячувати» Тані розхотілося…

…З Павлом вона розлучилася. Розлучення вийшло спокійним. Без претензій та образ. Хоч Тані й було неприємно, вона не показала вигляду, вирішивши, що почне нове життя.

…Коли вони з Павлом продали їхнє спільне житло, Тетяна купила собі невелику однокімнатну квартирку.

Щоб не нудьгувати вечорами і виходити на вулицю, Таня завела собі маленьку собачку і щодня вигулювала її.

Якось там, де вигулюють собак, вона побачила якого солідного на вигляд чоловіка.

Він гуляв із великою вівчаркою.

– Тіно, ходімо, – сказала Таня своєму песику, коли побачила вівчарку.

– Не переживайте, мій песик добрий, такий самий, як і я. Це він тільки на вигляд такий великий і грізний, – лукаво посміхнувся чоловік.

– Нам уже пора, – сказала Таня, а потім підхопила свою маленьку Тіну на руки.

З чоловіком вони зустрілися наступного дня. І тоді розговорилися, а потім почали спілкуватися…

…Минуло два роки.

– Валерію, ви скоро? Ми з Тіною вже на вулиці, – запитала Таня у слухавку.

– Я вже йду, – відповів чоловік.

І вже через десять хвилин вони зустрілися.

– Чому ти затримався? Я навіть хвилюватися почала.

– Так? Мені це дуже приємно. Я такий радий, Тетянко, що тебе зустрів.

– А я тебе, – відповіла вона і знову посміхнулася.

Якби їй хтось сказав, що у свої сорок вона переживатиме такі сильні почуття, вона б нізащо не повірила і сказала б, що такого бути не може.

– Я хочу, щоб у суботу ми зустрілися разом із нашими дітьми. Час їм сказати, що ми хочемо офіційно оформити наші стосунки. Звісно, якщо ти не проти.

– Я тільки за! – відповіла Таня, а потім вони разом зі своїми вихованцями пішли гуляти в парк.

Повз проїхав старенький трамвайчик, і Таня раптом впізнала водія, який одного разу вберіг її від необачного кроку…

– Дякую! – подумки промовила вона і міцно обійняла свого Валерія.

І тут Таня зрозуміла, що найкраща помста – це просто стати щасливою…

КІНЕЦЬ.