Тетяна та Олександр жили щасливо та дуже добре. Усі вважали, що це саме так. А як же по іншому. Молоді люди пристойно заробляли. Та й жити їм було де. У Олександра квартира і у Тетяни теж.

Жили у квартирі чоловіка, другу здавали.

– Щастить тобі, Тетяно. Жила добре, а тепер ще краще стала. – казали родичі та друзі.

Тільки Таню нічого не тішило. Одразу після весілля чоловік заявив, що має намір купити будинок у центрі їхнього міста. У нього навіть на прикметі вже є. Три поверхи, гараж у підвалі, альтанка та інше. Коштує він великих грошей, але дві їхні квартири та його накопичень ще до весілля має вистачити. Таня розлучатися зі своєю квартирою не хотіла. Раптом сімейне життя незалагодиться. Прямо чоловікові не сказала, але пояснила, що не має наміру продавати квартиру, яка дісталася від діда. До того ж, квартира приносить дохід. На що Олександр образився. А тут ще й цей будинок продався. Хтось купив, а вони не встигли. Вони й так не встигли б. Квартири продати теж час треба. Але Олександр заявив, що вони не встигли через дружину.

– Ти мою мрію занапастила.

– Сашко, ну не єдиний будинок. Будуть також інші на продажу. Може, ще кращі. Та й великий він дуже. Навіщо такий нам? У нас і дітей ще немає.

– Ти нічого не розумієш. Це престижно.

– Престижно, багато, круто. Ти про щось ще можеш думати?

– Так, уяви собі! Престижно, багато, круто! Все. Якщо не купили будинок, я купую машину. Усі гроші підуть неї. Виставляй квартиру на продаж.

– Може ти свою квартиру продаси? Машина буде тобі. У моїй квартирі житимемо.

– Ми тут живемо. Отут і тільки тут. Думай.

Їхня суперечка тривала день у день. Олександр знову і знову заводив розмову про машину та продаж квартири Тетяни. Таня не бачила нічого в цьому хорошого.

Поділитися вона могла лише зі своєю мамою.

– Даремно ми, дочко, квартиру на тебе одразу оформили. Переживаю, що він переконає тебе її продати.

– Ні. За це навіть не хвилюйся. Я швидше розлучуся, ніж продам квартиру. Він дуже змінився. До весілля це була зовсім інша людина. Уявляєш, учора насварив мене за нові чоботи. Йому потрібна дорога машина. Усі гроші на неї. А я можу й у старих чоботах. А мені ще пальто треба.

– А ти скажи, що я тобі купила пальто. Я тобі навіть грошей додам.

– Гроші я маю.

– Ні. Я додам. А ти скажеш, що це від мене.

– Добре.

Увечері того ж дня Таня прийшла вже у новому пальті. Старе залишила у мами.

– Ти знову гроші витрачаєш? Я ж тобі тільки вчора казав. Здай назад.

– Мені мама купила. За її гроші.

– Могла й грошима дати. Можна було б дешевше купити.

– Я працюю. І виглядати мені треба пристойно.

– Все! Досить покупок. Ти так усі гроші спустиш собі на речі. А мені також треба добре виглядати. Як я піду машину купувати?

– Купи собі. У тебе зарплатня є. І так не в спортивних штанах ходиш.

Таня образилася. Олександр промовчав. Одягався він і справді добре. Тільки ось видно його не влаштовував цей одяг. Не підходив він для покупки гарної машини.

У суперечках пройшов майже рік. Олександр заощаджував на всьому.

Вони від початку домовилися, що за комунальні платить він, і додає трохи на продукти. З Тані продукти та все інше. Але на продукти йшло більше. Таня намагалася йому це донести, але ж він збирає на машину.

– Економ. Машина ж буде у сім’ю. Давай всі заощадження мені, бо я тебе знаю, витратиш усе.

– У мене все на карті.

– Значить, карту давай сюди. Сам тепер гроші тобі видаватиму на продукти.

– Ну ні!

– Ти ще й не згодна? А як же наша мрія?

– Яка? Авто? То це твоя мрія.

– Це наша мрія. Уявляєш, як усі тобі заздрити будуть, що чоловік у тебе хороший, машину купив.

Зовсім загрався зі своєю мрією, подумала Таня, як мала дитина.

Таня вирішила, що їм треба прожити окремо. Тим більше зателефонувала мама, вона занедужала. Потрібна допомога. Таня зібрала речі.

– Сашко. Я до мами. Вона занедужала. Поживу поки що у неї.

– Чудово. Більше економії.

От не може він ніколи вже без цього, подумала Таня й пішла. Мама добре справлялася сама, але Таня не поспішала. На роботу було добиратися на годину більше, але це її не хвилювало. У мами було спокійно. Ні сварок, ні суперечок із Сашком.

Тільки Олександр постійно дзвонив.

– Коли приїдеш?

– Як мамі буде краще, тоді й приїду.

– Давай швидше. У мене купа грошей на їжу йде. Ти тепер будеш винна мені.

Таня приїхала.

– А речі де? Ти що назад зібралася?

– Я подумаю.

– Мама в тебе доросла людина. І не така старенька. Нехай сама справляється.

– І це замість “скучив”.

– Так я й кажу, що скучив. Готуй вечерю. Потім поговоримо.

Таня відчинила холодильник, щось можна і приготувати. Тільки в холодильнику було два яйця, шматок сиру та пакет кефіру. У морозилці теж нічого не було. А коли вона йшла, то продуктів було багато. Минуло лише десять днів. В кухонній тумбочці знайшлася пачка макаронів.

Макарони з сиром та чаєм. До магазину вона точно не піде. Олександр, хоч як це дивно, з’їв без претензій.

– А ти?

– Я не голодна. А тобі ще й на завтра вистачить.

– Мені довелося витратити гроші, які я відкладав. У тебе багато назбиралося?

– А що?

– Я замовив у салоні машину. А тепер не вистачає. Ти маєш половину вартості дати. Це загальна сімейна покупка.

– Половину? В мене немає таких грошей. І машина – це твоя ідея. Я взагалі просто хочу спокійно жити, дітей. А не заощаджувати буквально на всьому на твою мрію.

– Ти знову? Я купую завтра машину. Не хочеш давати гроші, платитимемо кредит. Це дорожче.

– Без мене.

– Як це без тебе?

– Ось так. Я думала, ти сумуєш, любиш мене. А ти свою мрію тільки плекаєш. До мене тобі й справи нема. До нас. Я вагітна.

– Як вагітна? Нам зараз дитина не вписується в плани. У нас буде машина.

– Нам не вписується, зате мені вписується. Ти мене зовсім не чуєш. Я йду.

Таня зібрала свої речі і пішла. Олександр її навіть не зупинив.

Вона вирішила подати на розлучення. Кредит під час шлюбу її не влаштовував. А з вагітністю вона сама впорається.

Після народження сина Таня подала на аліменти. Олександр обурювався, мав кредит, але платити треба. Навіть просив Таню повернутись і почати все спочатку. Тільки коханням тут вже й не пахне, одна вигода…

КІНЕЦЬ.