Тетяна Олексіївна поверталася додому.

– Щось ти, Таню, не поспішаєш додому! – гукнула її сусідка Настя.

– Втомилася?

– Втомилася.

– А ви все сидите, свіжим повітрям дихаєте… – сказала Тетяна.

– А що мені робити, і ти сідай, відпочинь! – відповіла Настя.

– Ні, ніколи, козу доїти пора, вона чекати не любить, – пояснила жінка.

– Так її ж Оленка, твоя дочка, доїть! – здивувалася сусідка.

– І від чого ти втомлюєшся? Дівчина все робить, і в хаті, і на подвір’ї. Ти ж на всьому готовому сидиш у них! Тетяна аж побіліла від почутого.

Тетяна Олексіївна поверталася додому з роботи. Останнім часом їй було неприємно бути вдома. Дочка Олена одружилася і молода сім’я оселилася в неї…

Тимчасово планувала спочатку, на три місяці, але жили вони вже в Тетяни цілий рік після закінчення цього терміну.

Вона розуміла, що жити молодим нема де, тому й дозволила.

Тетяні все частіше почало здаватися, що зробила вона це даремно…

***

Олена поїхала після школи на навчання. Майже одразу після цього не стало її батька, чоловіка Тетяни.

Будинок спорожнів. Жінка залишилася сама.

Виручала робота у дитячому садку. Спілкування з дітьми не давали розслабитись. Їм не можна показувати своє горе.

Поступово переживання затихли, хоч і не пройшли зовсім.

Дочка тоді навчалася вже на останньому курсі, і заявила про швидке одруження.

Нічого особливого, колись же ж це мало статися. Олег був теж із села, от тільки його родина жила в іншій області.

Вже перед самим весіллям Тетяна дізналася про подробиці. Сім’я майбутнього зятя була багатодітною, а Олег середній син із семи дітей!

Сім’я набожна, порядна, начебто й добре, але щось все таки турбувало Тетяну…

Олег не був надто схожим на батьків.

Після весілля молода сім’я вирішила залишитися у місті. Навчання було позаду і можна було працювати, що й зробила Олена.

Тетяна відчула полегшення – не треба допомагати дочці, надсилати гроші.

Усі відкладені їй на навчання кошти вичерпалися, а з однієї зарплати, хай і завідувачки дитячого садка, багато не допоможеш.

Вдома ремонт треба робити, і взагалі давно хотілося відпочити.

Вирішила Тетяна назбирати трохи грошей й оновити кімнати. Почати вирішила зі спальні.

Шпалери купила, нові фіранки придивилася…

Тетяна милувалась на виконану роботу, коли подзвонила донька.

– Мамо, а ти що робиш? – запитала Олена.

– Ремонт от затіяла, – сказала Тетяна.

– Ремонт?! – ахнула Олена. – А ти чому грошей мені цього місяця не переказала?! І минулого місяця було зовсім мало. Якби я не попросила, то ти б узагалі забула б про мене! Чому завжди тебе треба просити?

– Оленко, у тебе своя родина, – зітхнула Тетяна. – Вас двоє, ви працюєте. А я сама. Ремонт вже давно необхідний. А гроші… Я тобі надсилала, поки ти вчилася, відмовляла собі у всьому. Тепер ти працюєш.

– А тобі навіщо в селі гроші! – обурилася дочка.

– Гарне питання… А хліб та інші продукти мені безкоштовно даватимуть у магазині?! А ремонт мені не потрібний?! І в мене нарешті є інші потреби й бажання!

– Потреби й бажання?! А нам нема чим платити за квартиру!

– У вас дві зарплати!

– А ми молоді, ми хочемо жити!

– А я вже не хочу?!

– Ти не так зрозуміла! Ми витратили гроші. Виручиш нас чи ні?

– У мене немає, я теж витратила. Шпалери, фіранки, новий телефон купила, старий зламався…

– Ось як значить. Ти з новим телефоном, а нам на вулицю?!

– У тебе є чоловік, працюйте додатково, твій батько раніше так і робив. Бракувало грошей і в нас. Я шила на замовлення, і овочі продавали з молоком. Він на будовах підробляв, без вихідних працював.

– Мамо, про що ти?! Зараз час інший, і ми не в селі живемо, щоб продавати молоко й овочі. Нам гроші потрібні! Я ж розраховувала на тебе.

– Я ж тобі казала…

– Це був не жарт? Ти ж завжди допомагала! Не очікувала я від тебе такого. От був би тато живий…

– Не чіпай батька. Він завжди про нас дбав, здоров’я не шкодував. Все, розмова закінчена…

Тетяна більше не могла розмовляти, розхвилювалася.

…Дочка із зятем приїхали через два тижні.

– Нам жити нема де, – заявила з порога Олена. – Ми поки заробимо, а тоді знайдемо нове житло. Місяця два, а може й три. На роботу Олег їздити буде, а я ще не знаю…

– Тебе звільнили?

– Сама пішла. За копійки сидіти, чи що?! Нам вистачить. О! У тебе тепер тут класно. Ми займемо цю кімнату…

– Ні, дочко. Ця кімната моя.

– Дякую, мамо! А нас двоє! Ми будемо удвох у моїй колишній кімнаті на дивані, чи що? Ми ж тимчасово! Ти сама винна, що ми тут опинилися. Дала б грошей, нічого б і не було.

Тетяна поступилася…

Дійсно, кімната дочки була замала. Три місяці, всього три. Але все розтягнулося.

Олена не працювала, іноді їздила разом із чоловіком у місто. Увечері вони поверталися.

Олег спочатку мовчав, але потім став вимогливішим до їжі, до чистоти.

Йому не подобалося, що теща часто дивиться серіали, а він хотів увімкнути футбол.

Спершу його побажання передавала Олена, а потім він і сам почав «виступати».

– Тетяно Олексіївно, ви б ішли у свою кімнату, у мене футбол!

– А в мене серіал!

– Там нічого не зміниться, завтра подивитеся.

Олег відразу брав пульт і перемикав телевізор. Що залишалося робити Тетяні?

Вона йшла до своєї кімнати, вірніше не своєї, а маленької, яка раніше належала дочці.

Спати було неможливо, телевізор працював голосно, а Олег іноді кричав від радості чи розчарування.

Вона намагалася скаржитися Олені, але та захищала чоловіка.

– Мамо, ти б краще готувати навчилася! Набридла твоя картопля, капуста, котлети, борщ! М’ясце можна приготувати інакше. І готувати треба більше, Олег працює, у нього хороший апетит. А про телевізор… Так йому треба відпочивати.

– А ти сама готуй. Ти йому дружина, ось і роби різноманітність.

– Що ти одразу на мене все перекладаєш? Ми плануємо дитину. Пора ремонт у будинку продовжити. Ми вирішили. У великій кімнаті будемо ми з Олегом, ти ж поки переберешся сюди, заразом і дитина буде з тобою.

А потім назад перейдеш у маленьку, коли малюк виросте. Тут буде дитяча. Пора робити ремонт. А щодо готувати… Ніколи мені буде.

– Гарні плани. А в мене ви спитали?

– А що питати? Я тут господиня!

– Так?!

– А хто ж? Ти?! Це формальність. А коли дитина буде, треба було б переоформити все на мене. Тебе ж можна обманути, будинок пропаде. Сама розуміти мусить.

Пам’ятаєш у нас раніше кози були, кури. Настав час знову розширити господарство. Молоко можна продавати, яйця також. Від твоїх п’яти несучок толку мало, треба штук двадцять для початку.

– Тобі треба розширюватися, ти й займися цим. Мені й цього вистачає.

– Ти тільки про себе думаєш, а що онуки будуть їсти?!

– У вас ще тільки плани чи ти вже вагітна?

– Не вагітна! Все треба робити заздалегідь!

Такі розмови стали частішими. Олена все щось вигадувала.

То величезні теплиці, щоб продавати овочі, то кози, то кролики, то індички. Вона вигадувала, але все мала робити мати.

Сама вона планувала дитину, Олег працював. А хто ще всім займеться, звичайно мати. Олег все частіше підтримував такі розмови і не розумів, чому теща не виконує прохання доньки.

– Скажи спасибі, що живеш із нами. Під наглядом, – сказав він одного разу.

– Я не потребую нагляду. Мені п’ятдесят. Це ви живете зі мною.

– Олена господиня, а ти тільки її мати.

– Хазяйка я!

– Це тимчасово.

Тетяна пішла в кімнату. Ось і подяка за все, що вона зробила доньці…

***

Тетяна Олексіївна поверталася додому. Останнім часом їй було неприємно бути вдома. Вона все частіше після роботи гуляла, але вдома на неї чекала коза.

Вона ж ні в чому не винна, її доїти треба, годувати…

– Щось ти, Таню, не поспішаєш додому. Втомилася? – запитала її сусідка Настя.

– Втомилася. А ви все сидите, свіжим повітрям дихаєте…

– А що мені робити, і ти сідай, відпочинь!

– Ні, ніколи, козу доїти пора, вона чекати не любить.

– Так її ж Оленка доїть! І від чого ти втомлюєшся? Дівчина все робить, і в хаті, і на подвір’ї. Ти ж на всьому готовому сидиш у них! І куди гроші складаєш?! І чоловік у неї працьовитий. Оленка будинок утримує, а ти їм на шию сіла! Пощастило тобі!

Тетяна аж побіліла від почутого.

– Хто вам це розповів? – ахнула вона. – Невже Олена?

– Вона! Скаржилася ще на тебе, не дозволяєш теплиці ставити і розширювати господарство. Нехай працює молодь, навіщо їм палиці в колеса вставляти? А чого ти так розхвилювалась? Плачеш, чи що? Не так щось?

– Все не так… Все навпаки…

– Вибач тоді…

– Дякую, що очі відкрили!

– А й справді! Дивні розмови у твоєї Оленки. Що робитимеш?

– Козу доїти піду. Можеш подивитися, досі недоєнна стоїть. Молоко треба тобі? Сьогодні віддам безкоштовно. Все забирай.

– Візьму, люблю я молоко. У мене завжди раніше була коза, ти ж пам’ятаєш. Ти б мені продавала, я не відмовлюсь. Продаси?

– Продам. Сьогодні безкоштовно, а із завтрашнього дня по літрі. Домовимося.

***

– Вечеря де?! А молоко?! – вигукнув увечері зять.

– Запитай в дружини.

– Мамо, ти чого? Я тут до чого? Ти не доїла козу? І вечерю не готувала?

– Ти ж її весь час доїш, годуєш. Та й робиш усе. А я тут, як у будинку відпочинку, живу на всьому готовому. Ось і вирішила відпочити.

– Подумаєш, розповіла сусідці! А що мені їй казати?! От же ж пліткарка!

– Не розповіла. Розповідають правду, а тут суцільна брехня. Три місяці давно минули. Розумієш, про що я? Грошей ви мали назбирали. Завтра надвечір ви повинні поїхати.

– Мамо, так не можна! Мені скоро народжувати!

– Через рік, два? Ти ще не вагітна. Все!

Тетяна пішла в кімнату. Апетиту зовсім не було. Заснула вона швидко. Олена й Олег не шуміли, і навіть телевізор мовчав.

Вранці Таня пішла на роботу, а ввечері повернулася в порожній будинок.

Дочка не дзвонила, не писала і навіть не просила грошей.

Напевно вона звинувачувала у всьому матір.

Тетяна знову взялася за ремонт. Все треба було починати спочатку…

Вона все чекає звісток від дочки. Колись же ж це має статися…