– Нас сусіди знову до себе на Новий Рік запрошують, – сказав Михайло дружині. – Я зустрів біля ліфта Володимира, то він мене й порадував цією новиною.

– І що ти відповів? – одразу насторожилася Тетяна.

– Сказав, що ми ще не думали ще нічого і нічого не можемо сказати, – розгублено відповів чоловік. – Прямо відмовляти не хотілося, але ж я пам’ятаю, як ти минулого року засмутилася, і вирішив для початку з тобою обговорити.

Тетяна теж чудово пам’ятала минулий рік і тоді вже одразу дружину сказала, що це був перший та останній такий експеримент. Номінально вони з сусідами жили мирно і підтримували рівні стосунки, але ні з ким особливо не дружили. В одному будинку було прожито майже тридцять років, часто вони перетиналися на заходах із дітьми чи зборах у дворі, але не більше. А минулого року сусіди, подружжя, Володимир та Марія, несподівано вирішили зібрати у себе велику компанію.

– Діти у нас у всіх вже дорослі, але ми ще молоді і сповнені сил, тож треба радіти життю, – торохтіла тоді сусідка. – Ми з чоловіком подумали і вирішили: якщо зібрати всіх у нас, скинутися грошима на стіл і принести із собою по салату, вийде чудове свято чоловік на десять.

– І що, всі погодились на таку пропозицію? – скептично поцікавилася тоді Тетяна.

– Мельники принесуть фрукти, Бондаренки обіцяли зробити рибну запіканку, Петренки зголосилися спекти торт, – захоплено перераховувала Марія. – Так що справа тільки за вами.

Тетяна з чоловіком тоді порадилися та вирішили прийняти запрошення сусідів. По-перше, вони справді котрий рік вже одні залишалися на свята, оскільки у дітей були свої сім’ї та інші справи.

– Давай підтримаємо сусідів, бо наступного разу можуть не покликати, – міркував Михайло. – У принципі, мені здається це ідеальним: гроші здали, йти далеко не потрібно, і будь-якої миті можна повернутися додому.

– Гаразд, тоді треба вигадати, що ми принесемо з собою і здати гроші на спільний стіл, – погоджувалась Тетяна.

– Ми рахували, що з кожної людини по тисячі і буде цілком нормально, враховуючи додаткові закуски із собою, – говорила Марія. – Ми все самі купимо, приготуємо і вам потрібно прийти тільки на свято, вже на все готове.

Тетяна віддала сусідці дві тисячі, з собою вирішила взяти невигадливі рулетики з шинки, подружжя стало з нетерпінням чекати на свято, їм було цікаво, як все пройде, враховуючи велику компанію. Михайло навіть зголосився взяти на себе розважальну частину програми та знайшов конкурси із символічними подарунками, смішні тости та веселі історії.

– Невже тобі справді хочеться голову з усім цим морочити? – не розуміла Тетяна. – Викликалися сусіди організувати захід, ось хай і роблять усе самі.

– З них буде стіл, з нас – дозвілля, проте всім буде весело і цікаво, – увійшов в азарт чоловік.

В останній день року подружжя вирушило в гості у чудовому настрої та передчутті свята. Вони гарно вбралися, взяли свої рулетики та розважальну програму, розраховуючи весело провести час.

– Чим багаті, тим і раді просимо всіх до столу, – гордо запрошувала господиня будинку.

Сусіди метушливо розміщалися за великим, але практично порожнім столом, чекаючи на частування, оскільки ніхто з присутніх майже цілий день нічого не їв.

– Напевно, Марія підноситиме їжу поступово, щоб все тепле було, – оглядав мізерний стіл Михайло.

– Не знаю, може це й усе, чим нас пригощати збираються, – пошепки відповіла йому Тетяна.

Інші гості теж виглядали розгубленими, явно не знаючи, як правильно поводитися. На столі стояла тарілка з відвареною картоплею, кілька варіантів консервації, вінегрет та оселедець. У середині цієї композиції сховалася маленька тарілка з ковбасою, явно нарізаною під кількість гостей.

– Налітай, народ, свято наближається, – радісно вигукнув Михайло, начебто присутнім було на чому розігнатися.

Спочатку сусіди зніяковіло сиділи за столом і якось не наважувалися брати частування. Потім вони зрозуміли, що більше нічого не передбачається і навіть добавка наявного асортименту не передбачається. Оскільки всі були голодні, їжу розмели за перші сорок хвилин і потім похмуро сиділи за порожнім столом.

– Може, конкурси влаштуємо? – поцікавився Михайло, хоч настрою на це не було.

– Ми, мабуть, чже додому підемо, – відповів сусід із нижнього поверху. – Свято зустріли, до ранку сидіти ми вже не в змозі, коротше, всіх із Новим Роком.

– Та й ми не розраховували засиджуватися, – вторили їм сусіди по майданчику. – Можете далі гуляти без нас.

Михайло здувся і затих, Володимир намагався безглуздо жартувати та коментувати святкову програму по телевізору, але це все виглядало безглуздо та неприємно.

– Ходімо додому, я їсти хочу, – сказав він дружині на вухо.

– Я теж, – погодилася Тетяна.

Потім на кухні на початку другої ночі тягали з холодильника бутерброди і перебивалися закусками, оскільки Тетяна нічого не готувала через запланований похід у гості.

– Тобі не здається, що сусіди грошики привласнили собі і на стіл поставили свої мізерні запаси? – Запитував чоловік, запиваючи сир чаєм.

– Мені не те, що здається, я просто впевнена в цьому, – вторила йому Тетяна. – Мало того, що їсти не було чого, вони навіть картоплю не зварили у необхідній кількості і мариновані огірки пошкодували. Більше ми туди ні ногою, і взагалі після такого святкування мені з ними навіть вітатися не хочеться.

Тетяна підозрювала, що решта сусідів залишилася при такій же думці і поспішно розбіглася по домівках, щоб нормально поїсти. Тільки під час зустрічі ніхто не сказав ні слова Марії, всі посміхалися та дякували за організацію банкету. А вона з гордістю відповідала, що це було на радість і в майбутньому треба щось повторити. Ось тепер вони із чоловіком явно вирішили все повторити і знову запрошували сусідів до себе на Новий Рік.

– Ну то що, ви будете на святі? – дзвонила Марія сусідці через кілька днів. – Нам просто потрібно розуміти кількість гостей та обміркувати меню. Мельники цього року їдуть за місто, тож їх не буде. Бондаренків діти до себе запрошують, а Петренки і ви поки що під питанням.

– Ми не зможемо, але за запрошення дякую, – одразу вирішила відмовитися Тетяна. – Просто цього року домовилися провести свята зі сватами, тож поїдемо на всі вихідні до них у гості.

– Шкода, звичайно, – засмутилася сусідка. – А може, хай свати до вас приїжджають, і потім усі разом до нас прийдете?

– Ні! – одразу відреагувала Тетяна. – Вони на свята збирають велику компанію, і цей варіант не підходить.

– А може, треба було сусідам правду сказати? – припускав потім Михайло. – Нам не сподобалися минулого разу, ми вважаємо, що вони нас обманули і тому не хочемо повторення минулорічної історії.

– Краще хай буде між нами мир, – висловлювала свою думку Тетяна. – Ми тридцять років живемо поруч, і далі жити доведеться, тож сваритися через якесь застілля не бачу сенсу.

– І що, всі вихідні ховатимемося від сусідів? – не розумів чоловік.

– Краще ми приготуємо собі купу делікатесів і проведемо свята сидячи біля телевізора у своїй квартирі, ніж знову їсти суху картоплю із солоним огірком та вдавати радість, – висловлювалася Тетяна.

Сусіди більше не чіплялися із запрошенням на свято до себе, тому подружжя не знало про рішення Петренків, але збиралося дізнатися про нього під час зустрічі. Вони і справді планували провести час одні, але склалося все в результаті ідеально – їх запросили до себе діти. Тепер Михайло з Тетяною з чистою совістю збиралися в гості, знаючи, що не обманули сусідів, і там точно не доведеться недоїдати і скидатися на стіл.

КІНЕЦЬ.