– Мамо, тату, я хочу завтра познайомити вас зі своєю майбутньою дружиною Іриною, – заявив Ігор. – Одразу хочу попередити, що моє рішення є остаточним і не підлягає обговоренню.

Тетяна перезирнулась із чоловіком Олексієм. Ось це так новини!

– Синку, ну ти здивував нас… – сказала Тетяна. – А як же ж Настя? Ти ж із нею рік зустрічався, що трапилося?

– Трапилося те, що я розлюбив її, і крапка! – сказав Ігор. – Ірина набагато красивіша і веселіша. Настя дуже серйозна, дратувати вже мене почала цим. А мені легкості хочеться. Мені місяця достатньо було, щоб зрозуміти, що Ірина – це моя людина!

– Легкості, кажеш? – сказала мати. – А ти впевнений, що вона в сімейному житті буде такою самою? Ти ж її зовсім не знаєш, місяця занадто мало, щоб дізнатися добре про людину, з якою плануєш пов’язати життя.

– Ой, мамо, не починай! Завтра ввечері, годині о шостій чекайте. Нічого готувати не треба – Ірина на дієті. А от чайку можна. І бажано з не дуже солодким десертом.

І ще одне… Ірина не має мами, не стало кілька років тому. Батько одружився, і з нею не спілкується, так що майте на увазі, не ставте жодних питань щодо її сім’ї.

– Ну добре, синку, приводь…

…Тетяна з хвилюванням чекала на прихід сина з нареченою.

Їй було дуже шкода, що Ігор розлучився з Настею.

Тетяна сподівалася, що вони одружаться, а тут Ірина ця взялася невідомо звідки…

…Настя була їй сподобалася з першого погляду. Мила блондинка, приємна в спілкуванні, добра.

Тетяна одразу знайшла з нею спільну мову.

Та й Ігор завжди говорив про Настю дуже добре, видно було, що закоханий.

Бідолашна Настя, як вона пережила розлучення, треба подзвонити їй…

…– Ну ось, знайомтеся, це Ірина, моя улюблена дівчина, і, сподіваюся, майбутня дружина! – заявив з порога син.

– Здрастуйте, я Ірина, – посміхнулася та.

Тетяна побачила невисоку, струнку брюнетку з дуже довгим волоссям.

Яскравий макіяж, нарощені вії одразу привертали увагу.

– Доброго дня, Ірино, я мама Ігоря, Тетяна, – сказала господиня. – А це Олексій – його тато. Приємно познайомитися.

Ірина кивнула і оглянула Тетяну з ніг до голови.

Вони пили чай з «не дуже солодким десертом», спілкувалися.

Ірина більше мовчала, говорив переважно Ігор і Тетяна.

Ігор провів дівчину і повернувся додому.

Тетяна сиділа на кухні й дивилася телевізор. Вона збиралася вже йти спати.

– Ну, як вона вам? Сподобалася? – одразу запитав у матері Ігор.

– Синку, головне, щоб вона тобі подобалася. Одне хочу сказати, що вона непроста дівчина, що покаже себе у всій красі. Я людей бачу наскрізь, повір моєму життєвому досвіду…

– Ой, ну починається… Майбутня свекруха незлюбила невістку з першого погляду! Ти її зовсім не знаєш, вона класна, мамо… Я хочу їй днями зробити пропозицію.

Як добре, що в мене є своя квартира, дякую, що подбали про це з батьком.

Не доведеться з дружиною жити з вами. Ірина сама господарюватиме…

Тетяна була згодна, що молодим треба жити окремо.

– Весілля ми не робитимемо, краще поїдемо на відпочинок за кордон. Фотосесію влаштуємо на згадку і вистачить. Ви не образитеся, що ми так вирішили?

– Ні, звичайно, я теж вважаю, що витрачати гроші на весілля ні до чого, краще відпочиньте…

…Ігор та Ірина розписалися і поїхали у «медовий місяць».

Тетяна подзвонила до колишньої коханої Ігоря – Насті.

– Здрастуйте, Тетяно Степанівно, рада вас чути! – взяла дівчина слухавку. – Як ви там? Як здоров’я?

– Привіт, Настю. Все гаразд у нас, ось вирішила дізнатися, як у тебе справи…

– У мене теж все добре. Працюю потихеньку. Знаю, що Ігор одружився… Хай будуть щасливі!

– Настю, це була повна несподіванка для нас. Мені дуже шкода, що ви розлучилися…

– Що вдієш, так буває… Рада була вас почути.

Тетяні було неспокійно на душі. Інтуїція підказувала, що шлюб з Іриною – це ненадовго.

Приїхавши з відпочинку, Ігор оголосив, що Ірина чекає дитину. Він сяяв від щастя, на відміну Ірини.

Їй було не дуже добре.

– Коли це вже закінчиться, Ігорю? Мені недобре постійно, що це за вагітність?

А як уявлю, ще скільки… Даремно ми це затіяли, треба було почекати кілька років. Я не готова ще…

Ігор всіляко втішав дружину, шкодував. Він дуже хотів сина.

Ірина цілими днями лежала з телефоном у руках. Прибирав, готував Ігор.

Ірина народила хлопчика, назвали Миколою. Тетяна запропонувала допомогу на перший час, поки Ірина отямиться після пологів, але отримала відмову.

– Мамо, ми самі впораємося, Ірина зараз дуже плаксива, нервова, переживаю, що ви будете з нею сваритися.

Микола репетує постійно, довелося суміші купувати.

Ірина каже, що молока мало, і взагалі вона не хоче годувати, щоб не зіпсувати свої форми…

…Тетяна й не лізла. Самі, то самі. Раз на тиждень вона приходила провідати онука, але бачила, що невістка дратується, злиться, незрозуміло, на що.

Якось Ігор прийшов до батьків веселий. Тетяна бачила, що його щось гнітить.

– Синку, що трапилося? Як там Микола, Ірина?

– Мамо, все недобре… Ірина сумна цілими днями. Микола її дуже дратує. Як і я. Вона хоче вести колишній спосіб життя, ходити гуляти, їздити відпочивати, зустрічатися з подругами. А тут дитина…

Я намагаюся допомагати, хоч і працюю цілими днями. Вдома завжди безлад, вона нічого не хоче робити, якщо чесно, я вже втомився так жити…

– Ігорю, так буває після пологів. Її можна зрозумітить. Це пройде, я сподіваюся. Давай я приходитиму, сидітиму з дитиною, а ви ходіть, куди вам треба, відпочивайте.

Я ж пропоную постійно допомогу, але ви відмовляєтеся…

– Мабуть, так і зробимо… Приходь завтра вдень, я поговорю з нею.

Тетяна купила гостинців для онука і прийшла до них, як і домовлялися. Ірина лежала на дивані з телефоном, Микола лежав у ліжечку і галасував.

– Ірина, чому він галасує? Може, голодний? Давно ти його годувала? – запитала Тетяна.

– Не пам’ятаю, недавно ніби. Я вже не знаю, що йому треба, репетує і репетує, дістав! У мене немає вже ніяких сил! Ще ці справи по господарству, як все набридло! – зло відповіла Ірина.

Тетяна зауважила, що у квартирі давно не прибиралося, скрізь пил, сміття…

– Давай я приберу, приготую обід, і піду погуляти з онуком, а ти відпочинь, га?

– Та робіть, що хочете, мені все одно! Хоч зовсім заберіть його, всю душу вже вимотав. Я не була готова до такого материнства, явно ми поспішили. Могли ж нормально жити, так ні, давай дитину…

Сам працює цілими днями, а я сиди тут, слухай галас та не спи, скільки хочеться!

…Тетяна нагодувала онука, поклала спати, навела порядок у квартирі.

Ірина одяглася і пішла прогулятися по магазинах.

Увечері Ігор прийшов з роботи.

Ірини досі не було вдома, на дзвінки вона не відповідала.

– Ось і куди вона могла подітися? Чому не відповідає? – нервував Ігор.

– Прийде, синку, мабуть у подруги сидить, хай розвіється…

Ірина прийшла пізно. Вона відкрила двері своїм ключем і увімкнула світло у коридорі. Ігор глянув на неї й очі витріщив від несподіванки.

Вона явно десь добряче гульбанила.

– Ми в Каті сиділи з дівчатами, погуляла хоч! – сказала Ірина. – А що, я не маю права? Я взагалі-то сина тобі народила, от і бери й няньч тепер!

І взагалі, дівчата радять знайти няньку, а я хочу на роботу вийти.

Катя салон відкрила, візьме мене туди адміністраторкою.

Мені набридло вже вдома сидіти!

…Тетяна мовчки пішла, викликала таксі і поїхала додому. Їй було шкода сина.

Нічого хорошого на нього не чекало з такою дружиною.

Ігор знайшов няньку, Ірина вийшла на роботу.

Часто вона приходила весела, пояснюючи це різними корпоративами та святами…

Ігорю це, звичайно, не подобалося, але Ірина його не слухала.

Тетяна спробувала якось поговорити з Іриною, але та сказала, що якщо вона лізтиме з порадами, то до онука щоб не приходила.

Так тривало кілька місяців. Ігор часто нездужав на нервовому ґрунті, йому доводилося брати додаткову роботу, щоб оплачувати послуги няньки та забаганки дружини.

Ірина стала часто не приходити додому ночувати після посиденьок із подругами.

Ігор не міг нічого зробити з цим. Його прохання та вмовляння не діяли.

Якось під час робочого дня Тетяні зателефонував син.

– Мамо, вона пішла… Назовсім. Зібрала свої речі й пішла. Каже, «покохала іншого». Миколу залишила мені, тому що їй «не потрібен тягар». Вона «хоче жити в своє задоволення».

Заявила, що раз я «просив дитину, от і сам її виховуватиму»… При розлученні скаже, що дитина залишиться зі мною. Що мені робити? Як жити далі?

– Ох, синку… Зараз приїду…

Тетяна відпросилася з роботи і поїхала до сина додому. Він був дуже засмучений, плакав.

– Візьми себе в руки, у тебе син. Таким як Ірина діти не потрібні. Я не можу піти з роботи, щоб сидіти з онуком, мені треба допрацювати до пенсії, та й зарплата в мене хороша, шкода втрачати.

Миколка вдень буде з нянькою, а в решту часу ми з тобою та дідом будемо його виховувати.

Нічого, впораємося, синку!

Ігор розлучився з Іриною. Тетяна забрала онука до себе. Вдень з ним сиділа нянька, а решту часу ним займалася Тетяна та Ігор.

Якось, гуляючи в парку з онуком, Тетяна зустріла Настю, і розповіла їй, як Ірина вчинила з Ігорем.

Настя не відчувала ніякої зловтіхи, їй було щиро шкода Миколку…

– Треба ж, Миколка – копія Ігор, такий же ж гарний, – зауважила вона, дивлячись на дитину.

– Настю, ти все ще любиш Ігоря?

Дівчина на мить задумалась.

– Ви знаєте, так, Тетяно Степанівно. Як не дивно… Після його зради, думала, незлюблю його, але ні, не змогла. Кохання пересилило. Він був моїм першим чоловіком і єдиним коханням…

– Ох, Настю, ось як буває в житті…

Настя почала часто приходити до Тетяни в гості, гралася з дитиною.

Ігор був радий її бачити, і кілька разів просив у неї пробачення.

Вони відновили стосунки, чому Тетяна з чоловіком були дуже раді.

Ігор зрозумів, що помилився, коли кинув Настю, проміняв її на отаку жінку…

Вони розписалися і через кілька місяців Настя зрозуміла, що чекає дитину…

…Минуло 5 років.

Ігор із Настею та дітьми гуляли у парку. До них підійшла якась неохайно одягнена жінка. Вона була явно весела.

– Синку, Миколо, це я, твоя мама… Ходи до мене! Ігорю, не позичиш двісті гривень?

Ігор ледь впізнав у цій жінці Ірину.

Микола притулився до її рук.

– Микола має маму, ви, жіночко, щось переплутали! Прохання нас не турбувати! – відповів їй Ігор.

Прискоривши крок, вони пішли.

А їм у слід дивилася Ірина, шкодуючи, що їй відмовилися дати грошей…