Михайло народився і виріс у невеликому містечку, розташованому за сотню кілометрів від обласного центру. Після закінчення середньої школи він виїхав до обласного центру, де продовжив навчання у політехнічному університеті, а після завершення навчання залишився там жити та працювати.

Там же зустрів свою майбутню дружину Тетяну. За рік після весілля у них народилася донька. Жили вони у квартирі, за яку Михайло виплачував іпотечний кредит. Сімейне життя Михайла з Тетяною було рівним без серйозних сварок. Не забував Михайло і про свою рідну матір, періодично відвідуючи її.

Минуло 15 років сімейного життя. Ніщо не віщувало в сім’ї розладу. Але одного разу мати Михайла без жодних попереджень з’явилася до них у гості. Був вихідний день і вся родина була в зборі.

– Ось вирішила відвідати вас, – заявила мати Михайла з порога.

– Мамо, – звернувся до неї Михайло.

– Треба було зателефонувати, я б тебе на машині привіз.

– Нічого, я і автобусом нормально доїхала, – заспокоїла мати сина.

Тетяна привітно зустріла Валентину Іванівну і кинулась накривати стіл. Михайло та Тетяна були впевнені у тому, що Валентина Іванівна приїхала лише на вихідні, а з початком трудового тижня вирушить назад.

Але час летів, а вона нікуди не збиралася. Квартира була двокімнатною. Одна кімната була у повному розпорядженні доньки. А в залі тепер перебувало троє людей, що створювало певні незручності. Якось Валентина Іванівна заявила своєму синові.

– Михайле, я старію, скоро прийде час і сил не буде зовсім. Може мені продати свою квартиру та купити житло тут, десь поряд з вами?

– Мамо, – відповів Михайло.

– Якщо ти вважаєш, що так буде краще, то продавай

Незабаром після цієї розмови, оформивши на роботі кілька відгулів, Михайло разом із матір’ю поїхав до рідного міста. Потрібно було допомогти матері із продажем квартири. Квартиру продали швидко. Ось тільки на отримані від продажу двокімнатної квартири гроші в обласному центрі можна було купити лише однокімнатну.

– Нічого мені й однокімнатної вистачить, – заявила Валентина Іванівна.

Валентина Іванівна продовжувала проживати у квартирі сина, а Михайло зайнявся пошуком житла для своєї матері. Квартиру він шукав у тому ж районі, де мешкала його родина. І щоразу він відвозив свою матір на огляд підібраного ним житла. Але всі підібрані Михайлом варіанти відкидалися його матір’ю. Причому всі її причіпки були несуттєвими. То їй не підходив поверх, то її раптом не влаштувало планування.

Зрештою пошук житла почав напружувати Михайла. Адже на все це витрачалося чимало часу. Але найбільше поведінкою Валентини Іванівни була незадоволена дружина Михайла.

Адже не дарма кажуть, що господиня на кухні має бути одна, а двом жінкам там не вжитися. А Валентина Іванівна по праву старшої за віком стала встановлювати свої порядки і не тільки на кухні. Якось після чергових оглядин чергової квартири Тетяна заявила чоловікові:

– Та вона сміється з нас. Очевидно, її тут все влаштовує, а на наші інтереси їй начхати. Якби вона хотіла цього, то вже давно переїхала б від нас.

У душі Михайло був згоден із дружиною. Але це була його мати, і він просто не мав права тиснути на неї.

Якось Тетяна разом із дочкою вирушила відвідати своїх батьків, які проживали у тому самому місті. Вже від них вона зателефонувала чоловікові:

– Михайле, ти не ображайся, але ми з Олесею поки що поживемо тут. А коли ти знайдеш потрібне житло для своєї мами, то ми повернемося.

Зрозуміло, що Валентина Іванівна відразу здогадалася, що її невістка саме через неї перебралася до своїх батьків, і вже на наступних оглядах квартири дала свою згоду на переїзд.

І лише після її переїзду Тетяна разом із донькою повернулися до себе додому. Здавалося б, що після цього все мало б стати на свої місця. Ось тільки колишній спокій так і не повернувся до родини.

Валентина Іванівна все частіше почала скаржитися на своє здоров’я. І Михайло все частіше вечорами та вихідні дні проводив з матір’ю. Спілкуватися з невісткою Валентина Іванівна геть-чисто відмовилася. Внучка відвідувати свою бабусю не поспішала. А от у батьків Тетяни вона була частою гостю.

Відносини Тетяни з Михайлом стали напруженими. Тепер дріб’язкові сварки почали переходити у грандіозні. Під час однієї з них Тетяна заявила чоловікові:

– Якщо тебе щось не влаштовує, то можеш вирушати до своєї матері.

У пориві образи Михайло зібрав речі та залишив квартиру. А потім кожен із них чекав вибачення з іншого боку. І хоча вони були вже у віці і, здавалося б, за час спільного проживання притерлися один до одного, але гордість виявилася вищою за розум. За півроку мовчання Михайло подав на розлучення. А Тетяна, хоч і жалкувала про це, не стала відмовляти його від цієї витівки.

Після розлучення Михайло дедалі частіше став гульбанити. А потім він познайомився з жінкою, яка перебуває у розлученні, і тепер вони гульбанили вже разом.

З колишньою свекрухою Тетяна не спілкувалася, вважаючи її винуватцем краху своєї сім’ї. Але одного дня Валентина Іванівна прийшла до Тетяни.

– Михайла треба рятувати, – одразу сказала вона. – Адже він так скотиться по кривій доріжці.

Тетяна мовчки вислухала колишню свекруху. Що вона могла сказати їй у відповідь, адже точку неповернення було вже пройдено. І Тетяна, глибоко жалкуючи про розлучення з чоловіком, усвідомлювала, що нічого змінити не можна.

КІНЕЦЬ.