Тетяна йшла додому втомлена – на роботі видався важкий день. Підійшовши до свого будинку, вона побачила звичайну картину – на лавці біля під’їзду сидів місцевий громадський комітет у вигляді бабусь. Судячи з їхніх примружених очей, спрямованих на неї, «темою» громадської думки на найближчі півгодини мала стати Тетяна. Жінка вирішила не звертати на бабусь увагу, але, проходячи повз, все-таки чемно привіталася. У відповідь почула:

– Доброго дня, Таню, привіт, – і вже відчиняючи двері під’їзду, Тетяна почула. – Ти подивися яка, а на вигляд і не скажеш…

– Що? – Тетяна різко повернулася до тих, хто сидів на лавці.

– Нічого, нічого, Тетяно, ти йди… Іди втомилася з роботи, – обличчя громадського комітету висловлювали повне розуміння та співчуття.

Сил щось з’ясовувати у жінки не було, тож Тетяна втомлено помчала додому. Ледве відчинивши вхідні двері, жінка зрозуміла, що в неї вдома, за її відсутності, перебувала улюблена свекруха. У повітрі витав аромат свіжоприготовленої їжі, на що чоловік Тетяни явно не був пристосований, а діти надто малі для кулінарних вишукувань.

– Мама прийшла! – Одинадцятирічна дочка Настя вийшла назустріч мамі і цмокнула Тетяну в щоку, – будеш їсти?

– Угу, – хитнула головою Тетяна, – у нас що, бабуся в гостях?

– Ні, була, але вже пішла. Сварилася знову … – захихотіла Настя.

– О Боже! – була єдина емоція Тані.

Пройшовши до вітальні, Тетяна побачила чоловіка Андрія та шестирічного сина Максима, які були захоплені збиранням конструктора. При тому, що тато сам дуже захопився, а Максим лише подавав деталі.

– Привіт, чоловіки! – Усміхнулася побачивши чоловіка і сина Тетяна.

– Привіт мамо!

– Привіт, втомилася? Переодягайся і підемо їсти. – Андрій відволікся від конструктора і, підійшовши до дружини, поцілував її, – мама приходила.

Відносини Тетяни зі свекрухою, Світланою Юріївною, не склалися спочатку. Таня на момент знайомства з майбутнім чоловіком Андрієм мала трирічну доньку від попереднього невдалого шлюбу. Що, у поєднанні з колишнім чоловіком, сильно знижувало оцінку Тетяни, як майбутньої невістки, на думку Світлани Юріївни. Але Андрій на поводу у мами не пішов, тож він і Тетяна були вже вісім років у законному щасливому шлюбі. Крім Насті, яка називала Андрія татом, у сім’ї з’явився син Максим.

Світлана Юріївна звісно змирилася з вибором сина, але висловити іноді свою цінну думку і повчити як правильно жити невістці, вважала своїм священним обов’язком. Тетяна, як правило, не ображалася, вдавала, що прислухається до нажитого досвіду свекрухи. Вважала, що поганий мир кращий за добру сварку.

Але цього дня щось пішло не так…

Відчинивши шафу, Тетяна побачила, що речі, її та чоловіка, складені не так, як це робила вона. «І сюди дісталася» – з роздратуванням подумала Тетяна.

Під час вечері діти наввиперед, зі сміхом, розповідали, як обурювалася бабуся, поки господарювала у них у хаті:

– Бабуся сказала, що у нас їжі нормальної немає, – із задоволенням уплітаючи пиріжки, насмажені Світланою Юріївною, говорив Максим.

– А мені сказала, що я погано вихована, бо відмовилася їй допомагати, бо робила уроки, – вторила братові Настя.

– Таню, ти не ображайся на маму, вона, здається, ще й шафу нашу розбирала, – винно сказав Андрій, – Ти ж її знаєш …

– Та знаю, – стомлено сказала Тетяна, – але я вже так втомилася від цього… Здається, вона і в нашому дворі встигла мене з сусідками обговорити, дуже дивно вони на мене поглядали.

– Не зважай, – спробував заспокоїти дружину Андрій.

– Хм, – задумливо хмикнула Тетяна, – а може, провчимо нашу бабусю? Тільки мені потрібна буде ваша допомога, тим більше завтра вихідний.

Детально виклавши план, по очах дітей, що засвітилися, Тетяна зрозуміла, що жарт може спрацювати.

Суботній ранок розпочався так, як любила Світлана Юріївна. Сонечко світило у вікно кухні, радуючи та піднімаючи настрій жінці, яка із задоволенням пила каву та дивилася телевізор. Домашня улюблениця, пухнаста біла кішка на прізвисько Маркіза, щурячись на сонечку, здавалося, слухала, що їй каже господиня.

– Ось, Маркізо, сьогодні до мене прийдуть подруги. Давненько ми з ними не пліткували …

Несподіваний дзвінок у двері зупинив монолог Світлани Юріївни. Відчинивши двері, вона в повному здивуванні дивилася на сім’ю сина, яка з кількома величезними валізами стояла в неї на порозі.

– Здрастуйте мамо, ми до тебе, – радісно сказав Андрій і почав заносити валізи в квартиру до своєї мами.

– Привіт бабусю! – майже одночасно вигукнули Настя і Максим і промчали повз бабусю на кухню, звідки відразу почувся шум.

– Що це? – Тільки і змогла сказати Світлана Юріївна, звертаючись до Тетяни.

– Мамо, Ви не переживайте, ми не надовго, на місяць. Ви знаєте, я довго думала і зрозуміла – Ви ж абсолютно праві! З мене і господиня, і мама так собі… Тому… – Тетяна дивилася з усмішкою на здивоване обличчя Світлани Юріївни, – поживемо у Вас, Ви мене і готувати, і прибирати, і виховувати дітей повчіть…

КІНЕЦЬ.