Як почнеш кудись їхати, так всі одразу дзвонити починають!

От же ж! У Тані зовсім не було настрою. Вчора їй якась незнайома жінка сказала, що її чоловік має роман із секретаркою!

Перша реакція – такого і бути не може!

З Миколою вони разом уже багато років. Побралися в інституті й одразу сказали один одному – якщо що, ти дізнаєшся про це першим!

Пафосно, по-дитячому, але щиро…

Потім один за одним у них сини народилися. Олежик і Славко. Миколка надихатись на синочків не міг.

А Таню любив ще більше, аніж в молодості. До молодого запалу додалася турбота, бажання допомогти один одному.

Вони просто обросли масою спільних інтересів. Сусідка Віра Іванівна навіть посміювалася:

-Ну прямо вічно закохані! Твій дивлюся то з букетом, то сумки тягне, то ви всією сім’єю з хлопцями в парку.

-Ну Віра Іванівно, – соромилася Таня.

А сама часом навіть переживала – не злякати б хоч це щастя.

Всяке ж буває. І ось. Невже пішло? Невже вона щось не помітила?

Дзвінок вивів Таню з роздумів.

-Мама? Привіт, мамо, а я якраз до тебе їду. Хотіла з лікарем поговорити, бо він мені вчора наговорив по телефону, нічого не зрозуміла. Мамо, а до тебе пустять? Якщо телефон дали, значить ти вже в загальній, так?

-Тетянко, все добре, – голос у мами був дивно спокійний.

– Ти до мене не поспішай, доню, встигнеш. Ти пробач, що сердилася на тебе, не хотіла зі швидкою їхати.

-Мамо, та годі тобі, все добре, я не ображаюся…

Мама й справді влаштувала сварку, не хотіла їхати зі швидкою.

Навіть сказала, що Таня й Микола віддають її у лікарню.

Сказала на емоціях:

-Це дорога в один кінець!

Таня в сльозах не знала, що й робити. Двічі за ніч вони відмовлялися. Швидка виїжджала, а мамі ставало все гірше.

Втретє лікар їм сказав – ви ризикуєте. І Таня погодилася, але серце було не на місці. Як добре, що мамі краще. Хоч у цьому пощастило!

-Доню, ти про Миколу погано не думай. Наклепи це все, або помилка просто… Навіть не бери в голову. Микола любить тебе, тепер я це точно знаю.

І ще, поки можу говорити… Олежик же ж наш не слухається, з хлопцями гульбанити пробував.

Придивися за ним, придивися. Добре, що мені дозволили подзвонити…

Раптом щось зашаркало і дзвінок завершився…

Таня повернула до лікарні і почала шукати місце для паркування. До роботи треба встигнути до лікаря.

-Дивно, як мама могла дізнатися про Миколу? Чому вона так сказала? – думала Тетяна.

Ліфт не працював, і Таня піднялася на п’ятий поверх трохи захекавшись. Стелі високі, тут п’ятий, як сьомий у їхньому домі.

-Ви тільки не хвилюйтеся, – сивочолий чоловік в білому халаті підхопив Таню під лікоть. – Вам мабуть вже подзвонили? Мені дуже шкода, але ми нічого не змогли вдіяти. Вік, слабість… Сьогодні о п’ятій ранку вашої мами не стало. Співчуваю…

Таня стояла і нічого не могла зрозуміти.

Вона підійшла до диванчика в коридорі і мовчки сіла без сил…

-Як це не стало?! Вона ж щойно з нею розмовляла! – Таня не могла повірити в почуте. – З мамою говорила, з матусею…

Яка завжди поводилася вдома, наче була багатою аристократкою. Яка народила Таню для себе без батька і хотіла, щоб Таня була кращою за всіх. А Таня злилася на неї. Таня хотіла бути звичайною…

-Матусю! Як же ж так? Як вона могла зателефонувати Тані, якщо її тоді вже не було?!

Микола примчав одразу, як Таня йому повідомила. По його очах було видно, як він їй співчуває. Він поважав тещу, трохи посміювався, з любовʼю, і виконував її маленькі забаганки. Морозиво мамі купував і її улюблені кросворди.

-Таня, не плач, – Микола витирав їй сльози.

– Все минає, і радість, і смуток. Плакати не можна, мама нас зараз бачить, засмутиться. А ти уявляєш, наш же ж Олежик гульбанив!

Побачив його з хлопцями, – говорив чоловік, намагаючись відволікти Таню.

– А знаєш, мені ще моя бабуся говорила, що людина як іде в інший світ, то одразу про близьких все дізнається. Тепер вона знає, як ми її любили…

-От чому мама так дивно говорила… Вона і справді тепер все знає. І про мене, і про Миколу, і про дітей.

Вона навіть змогла дати мені знак, що просто пішла в інший світ. Інакше ніяк не пояснити цей незвичайний дзвінок…

Про те дивне повідомлення від незнайомої жінки Таня більше не згадувала.

Як вона могла взагалі серйозно це сприйняти? У Миколи ж ніколи не було секретарки, а вона від несподіванки й не подумала.

Адже мама прощаючись, їй так і сказала. Що наклеп все це, чи помилка…

…Ось так відкрилася завіса між світами. Щоб сказати прощальні слова…