– Тетянко, ану-но ходи сюди, щось скажу, – сусідка Галина стояла біля хвіртки Тетяни.

– Ну, що там, Галю? Бач, руки брудні, зараз витру і підійду, – Тетяна Андріївна витерла рушничком руки і поправила хустку, що з’їхала.

– Ну кажи, а то ніколи. Часник на посадку прийшла просити, чи що? Так я тобі залишила головок, великі, бери, не шкода…

– А от і візьму! – у Галини зʼявилися ямочки на щоках від посмішки.

Вона була молодша за Тетяну Андріївну, діти у них із чоловіком ще школярі, так що є кого до справ прилаштувати.

– Все хазяйнуєш, Андріївно, а що ж Віктор твій, дуже багатий став, мати не потрібна стала?

– У Віктора роботи багато, зате він на веранду нову мені дав грошей. А тобі що, Галю, попліткувати дуже хочеться? Ну так бери часник, поки дають, і чимчикуй у свій магазин, з покупцями поговори, а мені ніколи, – стала строгою Тетяна Андріївна.

Двоє синів у неї є, чоловіка немає давно, а хазяйство тепер усе на ній.

Старший син Віктор давно вже в місто подався з другом, справу свою відкрили, спочатку часто приїжджав, а як одружився і діти пішли, так рідко їздять. Далеко кажуть.

Та й дружина його Рита не любить село, нудно їй тут.

А молодший син за неї був, допомагав їй Іванко. І на городі, і дров нарубати, і води наносити.

Але Іван теж нещодавно в місто до брата поїхав, сподівається, що брат його до себе візьме, всіх їх у місто тягне, що ж поробиш? Молодь…

– Івана я твого тут у місті бачила, коли зі своїм на оптовий ринок по товар їздили. Іде такий, на всі боки не дивиться, не бачить нікого, а з ним дівка якась, видно одразу – міська. Вся з себе, ти б бачила, Таню! Вертихвостка, одним словом. Видно скоро й Іванко твій одружиться, а ти тут так і будеш одна сваритися! – похитала головою Галина.

– Ось що, сусідко, йди но ти краще в свій магазин, а то коли ти середнього, Миколку свого, за прилавок садиш, він друзям нишком чупа-чупси роздає безкоштовно, – послала Тетяна Андріївна Галю, щоб та тут не пліткувала, і нерви їй не псувала.

– Та йди ти! Справді? Ну, я йому зараз покажу, як він на планшет собі заробить. Виховуєш їх, виховуєш, а вони! – обурено бурчачи, одразу пішла Галя.

Тетяна Андріївна присіла на ґанок, зняла хустку. От же ж Галя, невже й Іванко знайде собі таку ж, як Віктор.

Та-ак, видно доживати тобі самій, Тетянко. Не бачити тобі невістки, якої хотілося б – своєї, місцевої, доньки помічниці…

…Через місяць Іванко приїхав не один. З ним була маленька дівчина, гарненька і трохи курноса,

– Здрастуйте, мене Ганна звуть! Іванко сказав, що в нього мама строга, тож я з ним приїхала. Ми з Іванком вирішили побратися, квартира в мене є, ви не думайте…

А на роботу брат його не взяв, а я батька свого попросила і він Іванка мого на комбінат влаштував. Але з однією умовою – що він в училищі піде на технолога, якщо йому робота сподобається.

Ой, а можна я вас тітка Тетяна називати буду, ви так на мою тітоньку схожі, її теж Тетяна звуть…

…Ганнуся виявилася просто ураган!

Весілля справляли в селі, виявляється Ганнуся ніколи не була в селі, а ресторани й кафе вона не дуже любить.

Сусіда, дядька Олега, попросили допомогти спорудити альтанку для застілля, а вийшов прямо незрівнянний весільний намет!

Взимку Іванко й Ганнуся часто навідувалися до Тетяни Андріївни, а до літа у Тетяни Андріївни внучка народилася. Гріх скаржитися, Іванко й Ганнуся з маленькою Христинкою так часто в село навідувалися, що Тетяна Андріївна навіть скучити не встигала!

І не з порожніми руками навідувалися! Ганнуся з таким задоволенням і в дім, і особисто Тетяні Андріївні подарунки купувала, і все потрібне, як для себе.

Коли Ганнуся й Іванко з Христинкою однорічною на море зібралися, Ганнуся раптом запитала,

– Тітко Тетяно, а ви на морі хоч раз були?

Тетяна Андріївна на сина зиркнула – соромно й зізнатися, що не була.

Ганнуся відповіді не дочекалася, і одразу:

– А поїхали з нами, тітко Тетяно, не пошкодуєте! Ну і нас з Іванком якось увечері відпустіть погуляти, і нам добре і ви світ подивитеся. А потім ми похід в Карпати придумали, ви як, тітко Тетяно?

…Додому Тетяна Андріївна повернулася неймовірно горда, засмагла, щаслива й оновлена.

Вона бачила море! Яка ж краса там! Пальми ростуть всілякі, тепло, повітря яке…

Думала ніколи нічого вже їй не побачити, а життя ж он яким боком повернулося…

…– Андріївно! Чи ти це? Стривай, тобі років скільки? Ти ж стара була, що це з тобою сталося, вертихвостка стала, ну вилита вертихвостка! А я дивлюсь – Олега машина другий день біля твоєї хати стоїть біля паркану, думала ти його сарай ремонтувати найняла. А ти, он, з Олегом роз’їжджаєш, водієм він твоїм став!

Галина витріщила від здивування очі.

– Це як же ж ти такою красунею стала після моря твого? А ну давай, розказуй?

– А що тут розповідати, це ж Ганнуся Іванкова все. Як дізналася, що мені ще й шістдесяти немає, так мало й не сіла повз стілець.

Й Іванку моєму каже:

– Це що ж ви маму свою до такого довели?! У мене, каже, бабуся моя краще виглядає, а їй уже під вісімдесят!

Отак, Галю, взяла мене в роботу наша вертихвостка!

– Та яка ж вона вертихвостка! Обізналася я, Тетянко, ой як я обізналася. Та й ти ж яка у нас красуня, дивитися прямо любо!

А он і Олежик твій на машині під’їхав, сюди чимчикує, що знову кудись їхати намилилися?

– Та не галасуй ти так, Галю, – збентежилася Тетяна Андріївна. – Не галасуй на все село. В торговий центр їдемо ми, у місто. Там мене Ганнуся чекатиме, одягнути мене вирішила.

– Ого, одягнути, це з якої нагоди, чи свято яке, Тетянко? – цікавилася Галя, а сама все поглядала на Тетяну недовірливо.

Ну треба ж, постриглася, та й волосся схоже підфарбувала, така гарна стала…

– Соромно сказати, Галю, та мене ж на море Ганнуся відвезла п’яти почистити. Так у мене тепер навіть тріщини пройшли, я тепер як королева!

Та й по секрету скажу я тобі, Олежик до мене днями сватався, так я з Ганнусею порадитись хочу, вони з Іванком і Христинкою скоро приїхати мають. Ганнуся ж моя знаєш що вчудила – насіння всякого накупила, саджати зібралася.

Цибулю я її минулого разу садити навчила, а вона наступного року кавуни хоче вирощувати, радіє, як дитя. Ото Бог невістку мені послав, не дивись, що міська, а своя дівка. Донька, душевна, дбайлива…

Ганнуся була просто в захваті від того, що Тетяна Андріївна з Олегом Васильовичем одружитися вирішили.

– Ось це я розумію, тітко Тетяно! Пішла справа, а то кажете – старість. Рано ще!

…Тетяна Андріївна сиділа за святковим столом на своєму весіллі і не вірила до кінця у те, що відбувається.

Чи вона це сидить у гарній сукні, а поряд Олег, вусатий, міцний, справжній господар із мужиками весело розмовляє і раз у раз на неї, на Тетяну, поглядає…

А навпроти старший син Віктор і Рита його з Васильком та Уляною. А поряд Іванко і Ганнуся з Христинкою на руках.

Раптом Ганнуся нахилилася до Тетяни Андріївни й зашепотіла на вухо:

– Тітко Тетяно, ну яка ж ви у нас гарна й молода! А я знаєте, що ще придумала?

Ганна щось ще прошепотіла й Тетяна Андріївна так і застигла з келихом в руках.

Вони з Іванком будуватись задумали!

Отаке їй невістка заявила.

Тому що у Тетяни Андріївни тепер чоловік, а вони на літо теж сюди приїжджати хочуть, надто їй село подобається. А може колись і переберуться сюди.

Ось така у них вертихвостка!

Невістка Ганнуся з’явилася, все життя Тетяни Андріївни повернула, і хто б тільки міг подумати, що так гарно все складеться!

Бувають такі люди, що якщо поруч опиняються, то всім щастя приносять…

КІНЕЦЬ.