Перший чоловік моєї дружини був дуже багатою людиною. Точно не знаю, але, здається, вона працювала директором якогось великого маркетингового агентства. Таня мені докладно не розповідала, але багато про що я й сам здогадався, коли розмовляв на цю тему з її друзями.

Деякий час я навіть переживав із цього приводу, бо в мене самого заробіток середній, а вона, напевно, звикла до іншого рівня життя. Але потім дружина сама мене заспокоїла.

– Мені не важливо, скільки у Валери було грошей, – сказала вона. – Як людина мій перший чоловік був жахливим. І, повір, коли ти з таким живеш, тебе ніякі матеріальні блага не тішать. А з тобою я щаслива.

Після таких слів я заспокоївся. Тим паче наш шлюб насправді можна назвати щасливим. Ми з Танею відмінно збігаємось за характером і темпераментом, про все можемо домовитися і на багато речей дивимося майже однаково.

Тільки ось є одна ложка дьогтю, смак якої згодом починає проявлятися в нашій сімейній бочці меду дедалі помітніше.

І я зараз говорю про свою тещу. Спочатку Тамара Семенівна видалася мені звичайною жінкою. Та й я їй ніби сподобався.

Тим більше, я намагаюся бути хорошим зятем. Не забуваю про тещин день народження, дарую їй квіти на восьме березня і завжди питаю Таню, чи не потрібна Тамарі Семенівні будь-яка допомога по дому. Розетку там полагодити або шафу переставити.

Але потім з’ясувалося, що “допомога” це для тещі щось суттєвіше за розетку. Якось ми з Танею приїхали до неї в гості, і Тамара Семенівна почала скаржитися, що в неї на дачі погано працює холодильник.

– Давайте я до вас заскочу цими вихідними і подивлюся, – запропонував я. – Може там щось нескладне.

– Ой, та йому сто років на обід, – зітхнула теща. – Потрібно вже новий купувати.

– А, тоді гаразд, – відповів я. – Якщо буде потрібно – можу з доставкою допомогти.

Тут я зрозумів, що Тамара Семенівна начебто не задоволена цією відповіддю. Наче вона чекала від мене чогось іншого. Але довго тримати інтригу вона не стала і майже відразу заявила:

– Я думала, ти сам запропонуєш мені новий холодильник купити.

Вона кивнула на той, що стояв на кухні і додала:

– Цей ось мені Валера купив, коли я йому тільки натякнула, що мій гірше працювати став.

– Мама! – обірвала її Таня. – Не говори дурниць!

– А що тут такого? – знизала вона плечима. – Чи зятю грошей шкода для улюбленої тещі?

Я просто отетерів від такого нахабства, але все ж відповів:

– Тамара Семенівно, я б з великою радістю подарував вам холодильник, але, на жаль, поки що такої можливості немає. Можу тільки запропонувати спробувати відремонтувати старий.

Коли ми з Танею поїхали додому, вона мені розповіла, що її перший чоловік часто допомагав Тамарі Семенівні у матеріальному плані.

– Валера то теплицю їй нову купить, – зітхнула дружина. – То плиту сенсорну. Під кінець мама взагалі нахабніла, просто дзвонила йому, він їй скидав то на масаж, то на перукаря.

– Ну, я не маю такої можливості, – відповів я.

– Ти й не зобов’язаний, – сказала дружина. – Вона доросла людина, нехай звикає сама про себе дбати.

Тільки от теща, певне, ще щось сподівається. Тому що вона періодично заводить подібні розмови.

Таня суворо сказала мені, щоб не давала їй грошей і нічого не купувала. Власне, та в мене зараз немає зайвих коштів на тещини хотілки.

І це не найкраще позначається на наших з нею відносинах. Тамара Семенівна не втрачає нагоди, щоб згадати Валеру і те, яким чудовим зятем він був. І головне дуже щедрим. Таня вже кілька разів просила її не згадувати колишнього чоловіка, але тещі байдуже.

Я розумію, що Тамара Семенівна спеціально мене зачіпає, але все одно не можу не злитися.

КІНЕЦЬ.