Після одруження з Іреною ми стали жити разом й винаймали квартиру. Щоправда, ми одразу домовилися, що придбаємо собі власне житло.

Із щомісячних заощаджень виходили маленькі суми, адже чимало коштів ішло на оплату за комунальні послуги та оренду житла. Але ми з дружиною не втрачали надії. У нас ще все попереду, обов’язково заробимо.

А недавно прийшла теща, просила, щоб ми переїхали жити до неї. Її молодша донька пішла навчатися та стала жити в гуртожитку, якомога далі від маминого контролю. Тож батьки дружини залишилися одні в трикімнатній квартирі. А так ми зможемо ще більше відкладати на свою квартиру.

Дружина дуже зраділа маминій пропозиції, а от я ні. Щось мені підказувало зачекати. Але Ірена мало не одразу почала збирати речі, я не став їй перечити.

І вже скоро дуже пожалів про це. Спершу все було непогано. Продукти та комунальні ми купляли порівну. Жили ми в окремій кімнаті, в яку ніхто не заходив.

Через два місяці у квартиру тещі стала навідуватися молодша дочка. Вона приходила у свій дім, тут нічого не скажеш. Але все, що було в холодильнику, з’їдалося. Якщо вона любить гарно поїсти, то хай щось ставить у холодильник.

Це перейшло усі межі, коли вона без дозволу стала брати наші речі. Тоді я сказав все, що про них думаю. Теща почала говорити, мовляв, це її дочка і вона не може вимагати від неї грошей за продукти. А що ж тоді ми з Іреною? З нас можна вимагати? Ситуація, звісно, цікава вийшла.

КІНЕЦЬ.