Чи потрібен шестикласнику дорогий смартфон? Скажімо, тисяч так за 30-40. Взагалі, справа дуже індивідуальна, залежить це від бажання і фінансових можливостей батьків. Хто може собі дозволити такий подарунок… Чому б ні? Інші утримуються. Чи то грошей у людей бракує, чи то вважають, що малечі подібні гаджети ні до чого.

Ми ось із дружиною постановили – телефону бути! Причому вирішили не робити Сашкові сюрприз, а надали йому право вибору. Привезли його в магазин безпосередньо в день народження і купили те, на що він вказав пальцем. Я думаю, справедливо і розумно. Користуватися-то йому, а не нам.

Через місяць до нас у гості приїхала теща Марина Олександрівна. Незважаючи на свої 70 з гаком, старенька цілком адекватна й енергійна. Кілька років тому навіть узяла участь у якомусь новорічному марафоні-забігу містом.

А ще вона вважає, що нинішнє підростаюче покоління, вибачте, без мізків. Що воно нічого не вміє, нічого не знає, нічого не хоче і, отже, нічого не варте. Як з’ясувалося, дорогих смартфонів зокрема.
Отже, приїхала до нас Марина Олександрівна на тиждень, розташувалася і в перший же вечір, якраз за вечерею, почала сипати перли.

– Сашенька, милий, – звернулася вона до дитини, – а це в тебе новий телефон, так?

– Так, – син зрадів увазі, що звалилася на нього, і почав демонструвати бабусі можливості свого більш ніж крутого гаджета. – Мені його мама з татом на день народження подарували.

– Ох, дорогий, напевно. Тисяч 15 мабуть коштує?! – Теща жартівливо погрозила пальцем.

Я хотів попередити Сашка, щоб він не вивалював язика і не говорив бабці реальну вартість свого смартфона, але куди там… Не встиг!

Та й не став би він мовчати, бо балакучий і хвалькуватий до остраху. До речі, це його головний недолік на даний момент, в іншому до дитини претензій не маю.

Марина Олександрівна ж, почувши, скільки коштує гаджет Сашка, змінилася в обличчі. З хвилину вона сиділа майже нерухомо, осмислюючи отриману інформацію. Потім перепитала і, почувши цифру вдруге, встала з-за столу і пішла у виділену їй для тимчасового проживання кімнату. Насувалася буря… Щоправда, ми про це поки що не здогадувалися.

Наступного дня ми з дружиною поїхали на роботу. Сашко ще спав, бо йому було аж до третього уроку. Марина Олександрівна залишилася на господарстві. Пообіцяла приготувати онукові найкращий сніданок у його житті.

От скажіть, які проблеми можуть виникнути через те, що дитина залишиться сам на сам із рідною бабусею? Ми от узагалі ніякого підступу не бачили…

Увечері застали Сашу із заплаканими очима, повною відсутністю тяги до спілкування і… стареньким кнопковим телефоном у руках. Несподівано, так? На всі запитання син відмовчувався, боязко озираючись на бабусю, яка сиділа в кріслі, говорив, що все гаразд і в нього ні до кого немає жодних претензій.

– Де Саші телефон? – різко і в лоб запитав я у тещі, яка розслабилася. – Тільки не треба говорити, що ви не в курсі, що він його загубив і в цьому дусі.

– Навіть не збиралася. Дорогу іграшку відібрала в нього я. От сам посуди – навіщо дитині телефон за такі гроші? Чого вона з ним робитиме?!

– Вас це стосуватися не повинно. Ми купили – нам і вирішувати. У вас хвилина, щоб повернути Саші ЙОГО подарунок.

Думав, вона мене зжере. Вигнулася вся, ніби в неї разом вселився десяток демонів, закричала, забігала кімнатою. Такі речі говорила, що мені аж погано стало. Здебільшого сварила нинішній час і згадувала шляхетне минуле, в якому діти працювали в полі, а не бавилися з телефонами.

У підсумку, звісно, повернула. Зі мною не розмовляла аж до від’їзду, а потім сказала, що дитину я розпестив так, що скоро вона мене саму продасть за якусь нову іграшку. Ось як пояснити бабці, що зараз світ зовсім інший? Що змінилися цінності і дитині анітрохи не завадить дорогий телефон? Здається, це неможливо…

КІНЕЦЬ.