Після нашого весілля минуло вже два роки. Якби якась мудра людина, у свій час, напоумила мене звернути увагу на ознаки, які явно впливатимуть на наше подружнє життя в майбутньому, то два рази подумала б чи виходити за цього чоловіка заміж. Але настанови я чула лише від матері, яку у свій час почала бабуся.

Тепер я усвідомлюю очевидне: якщо тебе незлюбила свекруха, а коханий замість того, щоб відстояти твою честь, просто ділиться плітками, які поширює про тебе його матуся — потрібно без вагань тікати від такого кавалера.

Якщо навіть на початку стосунків він боїться її слово поперед сказати, то далі буде тільки гірше.

Крім того, він їй розповідав й те, чим я з ним ділилась. Потім це таки десь випливало і в мене було відчуття, ніби мене зрадили.

Я шкодую, що поспішила погодитись на його пропозицію вийти за нього заміж. Варто було зачекати, перевірити стосунки часом та побутом, пересвідчитись що цій людині я можу довіряти. А так, тепер живу з матусиним синком.

Я ж ще на першому знайомстві з майбутньою свекрухою бачила до чого все йде. Я їй зразу не сподобалась і вона не посоромилась сказати це мені у вічі.

А коханий у цей час просто мовчки спостерігав з безглуздою посмішкою на обличчі. До одруження вона ним керувала, і продовжила це робити після нашого весілля.

Мені довелось відповісти на безліч не так то в них запитань від неї перед тим, як ми узаконили наші стосунки. Це було явним показником того, що довіри симпатії немає.

Мені просто треба було вчасно зняти рожеві окуляри. Не тішити себе примарними надіями, що після весілля мамин синок зміниться та стане справжнім, самостійним чоловіком.

Але я тоді слухала поради мами, а не власну інтуїцію. На жаль…

КІНЕЦЬ.