Ольга завмерла у дверях, не вірячи своїм очам. Перед нею стояла Віра Павлівна – свекруха, яку вона не бачила три роки. Поруч переминався з ноги на ногу чоловік Сергій, винувато стояв похнюпившись.

– Що це все означає? – Ольга перевела здивований погляд із валіз на чоловіка.

– Олечко, люба, не гнівайся, – залепетала Віра Павлівна, прослизаючи у квартиру. – У мене невеликі проблеми із житлом, доведеться пожити у вас.

Ольга ошелешено спостерігала, як свекруха впевнено проходить у вітальню, наче до себе додому. Сергій так само мовчав, уникаючи погляду дружини.

– Сергію, можна тебе на хвилинку? – Процідила крізь зуби Ольга, тягнучи чоловіка на кухню.

– Ти що, з глузду з’їхав? – Зашипіла вона, щільно прикривши двері. – Яке “пожити у нас”? Ми ж домовлялися!

Три роки тому, коли вони тільки одружилися, Сергій пообіцяв, що вони житимуть окремо від рідні. Ольга виросла у сім’ї, де бабуся постійно втручалася у життя батьків. І вона категорично не хотіла повторення цього сценарію.

– Розумієш, у мами складна ситуація, – винно пробурмотів Сергій. – Її виселяють із квартири, їй нікуди йти.

– А як же твоя сестра? Або тітка Валя? – Ольга почала загинати пальці, перераховуючи родичів.

– Ну… Вони не можуть зараз, – промимрив Сергій.

– Тобто можемо лише ми, так? – Ольга примружилася. – І наскільки вона до нас?

– Максимум на місяць, – поспішно запевнив чоловік. – Вона швидко знайде орендовану квартиру, обіцяю!

Ольга тяжко зітхнула. Вона знала, що сперечатися марно. Сергій завжди йшов на поводі у матері. До того ж виставити свекруху на вулицю було б зовсім не по людські.

– Гаразд, – неохоче погодилася вона. – Але лише на місяць!

Повернувшись до вітальні, вони застали Віру Павлівну за роботою. Вона діловито розкладала речі.

– Я тут трохи прибралася, – з гордістю повідомила вона. – У вас був такий безлад!

– Ну ось, вже почалося…

Ольга стиснула зуби. Їхній затишний творчий безлад здавався їй цілком прийнятним, але сперечатися вона не стала.

– Віро Павлівно, ви можете розташуватися в гостьовій кімнаті, – якомога люб’язніше сказала вона.

– Ой, що ти, люба! – сплеснула руками свекруха. – Там так тісно та душно. Я краще у вашій спальні влаштуюся, а ви поки що на дивані поспіть. Потерпіть трохи, тепер ваша квартира буде і нашою, так синку.

Ольга приголомшено дивилася на неї, не в змозі повірити своїм вухам. Сергій за її спиною нервово кашлянув.

– Мамо, може все-таки в гостьовій? – Невпевнено запропонував він.

– Сергійко, ну ти ж знаєш, у мене хвора спина, – заохала Віра Павлівна. – Мені потрібний ортопедичний матрац. Ви ж не хочете, щоб ваша мати мучилася?

Сергій винувато знизав плечима, наче вибачаючись перед дружиною. Ольга подумки дорахувала до десяти, намагаючись заспокоїтися.

– Добре, – видавила вона з себе. – Розташовуйтесь.

Віра Павлівна засяяла і, підхопивши валізу, попрямувала до спальні. Ольга безпорадно спостерігала, як свекруха господарює у їхній кімнаті, пересуваючи речі та розвішуючи свій одяг у шафі.

– Олечко, а де у вас чисті рушники? – Крикнула Віра Павлівна з ванної.

– У шафці над раковиною, – машинально відповіла Ольга.

– Ой, а що то за баночки? – долинуло звідти. – Такі дорогі креми, мабуть? Можна я спробую?

Ольга заплющила очі і глибоко зітхнула. Цей місяць обіцяв бути дуже довгим.

Увечері, коли вони лягали спати на незручному дивані у вітальні, Ольга повернулася до чоловіка.

– Сергію, нам треба серйозно поговорити.

– Давай завтра, – позіхнув Сергій. – Я дуже втомився.

– Ні, зараз, – наполягла Ольга. – Так не може продовжуватись. Твоя мама поводиться так, наче це її квартира.

– Ну, що ти вигадуєш, – промимрив Сергій, заплющуючи очі. – Вона просто намагається адаптуватись.

– Вона перебрала всі мої речі, розкритикувала мої страви та заявила, що наші штори “не пасують” до інтер’єру! – обурилася Ольга. – Так гості не поводяться.

– Мама просто дбає про нас, – сонно пробурмотів Сергій. – Вранці поговоримо, гаразд?

Ольга хотіла заперечити, але зрозуміла, що чоловік вже засинає. Вона повернулася на інший бік, вдивляючись у темряву. Як же так вийшло, що за один день їхнє затишне сімейне гніздечко перетворилося на “поле битви”?

Ранок почався з аромату млинців та дзвону посуду на кухні. Ольга насилу розліпила очі та подивилася на годинник: була лише шоста ранку. Вона зі стогоном уткнулася обличчям у подушку.

– Сергійко, вставай! – пролунав бадьорий голос Віри Павлівни. – Я насмажила твої улюблені млинці!

Сергій одразу ж схопився, як по команді. Ольга здивовано подивилась на чоловіка. Зазвичай його було не добудитися раніше восьми. А у вихідні взагалі міг проспати до дванадцятої.

– Ти йдеш? – Запитав він, натягуючи халат.

– Я ще посплю, – пробурчала Ольга, накриваючись ковдрою з головою.

Вона лежала, прислухаючись до звуків із кухні. Сергій і його мати про щось жваво розмовляли, зрідка перериваючись на сміх.

Раптом Ольгу осяяло – сьогодні ж субота! День, коли вони з Сергієм зазвичай відсипалися, а потім влаштовували лінивий сніданок у ліжку. Ця думка змусила Ольгу остаточно прокинутися. Вона зітхнула і попленталася на кухню.

– О, прокинулася, соня! – вигукнула Віра Павлівна. – А ми вже поснідали. Але не хвилюйся, я залишила тобі парочку млинців.

Ольга мовчки сіла за стіл, роздивляючись гору брудного посуду в раковині.

“Цікаво, хто це все митиме?” – похмуро подумала вона.

– До речі, Олечко, – як нічого не сталося продовжила свекруха, – я тут подумала, може, перефарбуємо стіни у вітальні? Цей бежевий колір такий нудний.

Ольга поперхнулася чаєм. Вони із Сергієм півроку обирали цей відтінок!

– Віро Павлівно, – почала вона, намагаючись говорити спокійно, – ми не збираємося нічого перефарбовувати. Це наша квартира і нам подобається, як тут все влаштовано.

– Ну що ти, люба, – усміхнулася свекруха. – Я ж для вас намагаюся. Ось побачиш, стане набагато затишніше!

Ольга кинула погляд на чоловіка, чекаючи підтримки, але Сергій уткнувся в телефон, вдаючи, що не чує розмови.

Дні потяглися один за одним. Віра Павлівна, здавалося, міцно влаштувалась у їхній квартирі. Вона переставляла меблі, міняла фіранки, і навіть примудрилася “випадково” викинути улюблену вазу Ольги, заявивши, що вона “не вписувалася в інтер’єр”.

Сергій дедалі частіше затримувався на роботі, уникаючи конфліктів вдома. Ольга відчувала, що віддаляється від чоловіка, але не знала, що робити.

Якось увечері, повернувшись додому раніше, Ольга почула розмову на кухні.

– Сергійко, ну скільки можна терпіти це дівчисько? – пролунав голос Віри Павлівни. – Вона ж зовсім не вміє господарювати!

– Мамо, припини, – втомлено відповів Сергій. – Ольга – моя дружина, і я її кохаю.

– Кохання коханням, а про майбутнє подумати треба, – не вгамовувала свекруха. – Ось Оленка, донька моєї подруги, така господарська…

– Бачив я твою Олену – без сліз не поглянеш, не дивно, що одна. Була б хоч фігурка у неї або за гроші, можна було б подумати. А так, навіщо мені це гидке каченя здалося. Знову притиратися треба, з дружиною буде звичніше.

Ольга завмерла, не вірячи своїм вухам. Невже свекруха намагається звести Сергія з іншою жінкою? І чоловік ще й прицінюється!

– Мамо, годі, – різко обірвав її Сергій. – Я не збираюся це обговорювати.

Ольга тихенько прокралася до спальні, відчуваючи, як усередині все кипить від образи та злості. Вона вирішила, що час діяти.

Наступного дня Ольга взяла відгул на роботі та вирушила до своєї подруги Насті, юриста за фахом. Докладно описала ситуацію зі свекрухою.

– Так, давай послідовно, – сказала Настя, вислухавши історію Ольги. – Квартира у спільній власності?

– Так, ми купили її в іпотеку одразу після весілля, – кивнула Ольга.

– Добре, це вже плюс, без тебе нічого не зможуть зробити! – Замислено промовила Настя. – А тепер головне питання. Ти готова до радикальних заходів?

Ольга на мить задумалася, потім рішуче кивнула.
– Готова. Я більше не можу так жити.

– Тоді ось що ми зробимо…

Увечері, коли Сергій повернувся з роботи, Ольга чекала на нього у вітальні. Віра Павлівна клопотала на кухні, співаючи щось собі під ніс.

– Сергію, нам треба поговорити, – тихо, але твердо сказала Ольга.

– Може, потім? – Спробував ухилитися від розмови Сергій. – Я втомився…

– Ні, зараз, – наполягла Ольга і простягла чоловікові папку з документами. – Ознайомся, будь ласка.

Сергій незрозуміло дивився на папери.

– Що це? – Запитав він, пробігаючи очима по рядках.

– Це угода про розподіл майна, – спокійно відповіла Ольга. – Я подаю на розлучення.

Сергій зблід.

– Що? Але чому?

-Тому, що я втомилася жити в хаті, де мене не поважають, – Ольга намагалася говорити рівно, хоч усередині все тремтіло. – Я не можу більше терпіти постійні причіпки та маніпуляції твоєї матері. А ти… Ти навіть не намагаєшся мене захистити.

– Але, Олю, ми можемо все обговорити… – почав Сергій, але Ольга перебила його.

– Ми вже намагалися обговорити. Багато разів. Нічого не змінилося. Два місяці вже минуло, а твоя мати досі тут. Мені вже здається, що вона тут оселилася назавжди.

У цей момент у кімнату зайшла Віра Павлівна.
– Що тут відбувається?

Ольга повернулася до свекрухи.
– Віро Павлівно, вам доведеться з’їхати. Негайно.

– Що за дурниці! – обурилася жінка. – Сергію, скажи їй!

Але Сергій мовчав, приголомшено дивлячись то на дружину, то на матір.

– Якщо ви не поїдете добровільно, я викличу поліцію, – твердо сказала Ольга. – Це моя власність. Бачити вас тут не хочу!

– Сергію! – верещала Віра Павлівна. – Ти дозволиш їй до мене так звертатися?

Сергій нарешті отямився.
– Мамо, Оля права. Тобі треба виїхати.

– Що? – Віра Павлівна не вірила своїм вухам. – Ти обираєш це дівчисько замість рідної матері?

– Я обираю свою родину, – сказав Сергій. – Вибач, мамо, але так далі продовжуватися не може.

Віра Павлівна вибухнула сльозами та докорами, але Ольга була непохитна. За годину, зібравши речі, свекруха поїхала, насамкінець кинувши.

– Ви ще пошкодуєте про це!

Коли за Вірою Павлівною зачинилися двері, у квартирі запанувала тиша. Ольга та Сергій стояли у коридорі, не дивлячись один на одного.

– І що тепер? – нарешті спитав Сергій.

Ольга глибоко зітхнула.

– Розлучення. Сергію, за ці місяці я зрозуміла, що ти так і не подорослішав. Зараз ми позбулися твоєї матері. Але варто Вірі Павлівні захотіти щось провернути за моєю спиною, ти відразу почнеш танцювати під її дудку.

Я не можу жити із постійним почуттям тривоги, страху. Ми спокійно розлучимося, розділимо майно та почнемо все спочатку. Але вже порізно.

Майже місяць, доки тривав шлюборозлучний процес, Сергій намагався повернути Олю. Він вмовляв її, благав. А насамкінець навіть заговорив фразами свекрухи. Сергій погрожував, що Оля залишиться сама, ніхто на неї більше не подивиться і не покохає.

На цей момент Ольга зрозуміла, що зробила правильний вибір. Іноді треба залишити тих, кого любиш, щоб знайти своє щастя.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу!

КІНЕЦЬ.