— Варя, ну в кого ти у мене така… нерозумна? — вкотре журилася мама, дивлячись на дівчинку, яка під важким поглядом матері вже перестала посміхатися і колупала носком черевика землю.

— Мамо, але що я поганого зробила?

— Відкрила рота, де не треба було. Ось навіщо треба було татові розповідати, що тебе в школі тепер безкоштовно годуватимуть?

Брала б гроші на обіди, витрачала б потім їх на що-небудь. А тепер що, до мене в кишеню лізти будеш на шоколадки?

Так у мене зарплата не така велика, та й взагалі – не заплановані були такі витрати.

— Але ж я можу просто попросити у тата на шоколадки.

— Так, але так би він давав тобі гроші постійно, кожен день, а так буде від випадку до випадку скидати з панського плеча, так вже й бути.

— Але… Але брехати ж недобре? — боязко запитала у мами дівчинка.

— Ой, Варя-Варя, в кого ж ти така… нерозумна…

… Ці слова Варя постійно чула від мами. Що вона нерозумна, тому що не може «де треба промовчати».

Найбільше мама лаялася навіть не за обіди, а за новенький телефон, знайдений Варею на зупинці.

Дівчинка, якій у школі говорили, що брехати недобре, а брати чуже – взагалі погано-погано-погано, відразу ж зробила так, як вважала за правильне.

Олена Петрівна – улюблена шкільна вчителька: зателефонувала на номер з контактом «мама» і пояснила жінці, яка була на тому кінці трубки, де знаходиться телефон її дитини.

Не минуло й п’яти хвилин, як поруч загальмувала красива дорога машина, а жінка, яка вийшла з неї, не тільки подякувала Варі, але ще й подарувала їй велику шоколадку.

Коли вдома Варя розповіла мамі про те, що сталося, щоб пояснити, чому прийшла додому зі школи пізніше майже на пів години, мама в черговий раз звинуватила Варвару в тому, яка вона дурненька.

Адже розумна дівчинка просто забрала б телефон, тому що мамі такий набагато потрібніший, ніж багатій тітці на машині.

А вже якщо і можна було б повернути, то за винагороду.

— Але вона дала мені шоколадку. Велику. І подякувала, — дивувалася дівчинка.

— Ох, Варька… Ось і їж тепер свою шоколадку! Дурна, — в серцях висловилася розлючена мама.

І потім ще три роки пригадувала Варі той знайдений на зупинці телефон.

— Ось, Варя, а якби ти була з мізками, а мама з телефончиком, зараз би я при купівлі нового телефону тобі той, старий віддала.

А так ти без телефону ще довго ходити будеш. Що, смачна була шоколадка?

Минали роки, Варя виросла.

Навчилася огризатися у відповідь на нападки матері, причому часом навіть із згадкою статей, які застосовувалися за привласнення чужого майна.

Після школи дівчинка вступила до інституту і з’їхала в гуртожиток, остаточно розірвавши з матір’ю контакт.

Тим більше, що сусідка по кімнаті стала Вариною найкращою подругою, запрошуючи до себе Варю в гості щоліта в місто біля моря.

Батьки подруги, як виявилося, володіли невеликим готелем. І Варя там не тільки жила і купалася в морі весь сезон, але і підробляла покоївкою, отримуючи непогані для неї на той час гроші.

Мама, звичайно, сказала б, що Варя нерозумна. Що батьки подруги напевно її обманюють при оплаті.

Та тільки Варя знала ринкову зарплату і могла з упевненістю стверджувати: ніхто її не обманює.

А часом ще й назустріч йдуть.

Коли Варі знадобилися гроші в травні перед випуском, до кого вона звернулася з проханням про допомогу?

Рідна мати б їй грошей не дала, адже навіщо дочці такій дурній випускний? (і наплювати, що «нерозумна дочка» ВНЗ закінчила з червоним дипломом).

А ось батьки Олени погодилися дати потрібну суму під чесне слово (хоча Варя пропонувала зробити розписку).

Та з умовою, що Варя ці гроші або поверне у вересні-жовтні сама, або ще раніше влітку у них відпрацює.

Дівчина вибрала другий варіант, а потім несподівано для себе залишилася в рідному місті подруги назовсім.

Спілкування з матір’ю вона практично розірвала, адже та неодмінно повідомила б Варі, що та знову прогадала, адже нормальні люди їдуть до столиці або взагалі за кордон за грошима.

А вона перебралася в містечко, де життя поза курортним сезоном завмирає, а нерухомість коштує шалених грошей.

А якби дізналася, що Варя два роки дозволяла жити по сусідству з собою в іпотечній квартирі своїй рідній сестрі (тільки по батькові) – то взагалі б влаштувала Варі скандал.

Адже спілкування зі «зрадником» і «його родиною» могла собі дозволити тільки зовсім обділена розумом людина…

Та тільки Варя в батькові зрадника не бачила. Якби він мамі зрадив у минулому спільному житті, то, може, злилася б на нього і стала б на її бік.

А так, у чому він зрадник, якщо пішов, не витримавши постійних скандалів?

Та ще й гроші спочатку давав, за мирною домовленістю.

Це потім її мама вирішила, що вона найрозумніша, подала на чоловіка на аліменти, збрехавши в суді, що він їм не допомагав ніколи.

Варя на суді не була присутня, але від батька знала, що докази допомоги він надав, а навіть якби й ні – аліменти призначаються тільки з моменту виходу відповідної судової постанови.

— Тепер ти задоволена, Машо? — запитав він її після засідання. — Аліменти будеш отримувати в два рази менше, ніж я тобі просто так давав. Тепер ані копійки зверху не дам!

Звичайно, Варі потім мама розповіла, що тато жадібний, гроші затиснув, Варю не любить і все в такому дусі.

А нічого, що мама його обдурити намагалася і неприємності йому влаштувати?

Мама, до речі, не знала, що після вісімнадцяти років Варі батько передав їй у власність банківський рахунок, на який весь цей час відкладав різницю між офіційними і початковими аліментами.

Саме ці гроші стали першим внеском на квартиру в обраному Варею місті.

Та й зараз можна було в будь-який момент звернутися до нього за допомогою, якщо раптом затримували зарплату або виникали якісь непередбачені витрати.

То чому б у такій ситуації не пустити пожити у себе дівчину, яка не заважала Варі і пристойно поводилася?

Навіть після того, як Катя, сестра, вийшла заміж і переїхала до чоловіка, вони підтримували хороші стосунки (що мамою напевно було б розцінено, як ще одна ознака відсутності розуму).

В черговий раз повертаючись додому з роботи, Варя знайшла гаманець з великою сумою готівки і банківськими картками.

Вони були іменними, тож уже за десять хвилин дівчина в соцмережах знайшла невдачливого власника і повернула йому втрачене.

А натомість отримала не тільки подяку, букет квітів і коробку цукерок, а й запрошення на побачення.

Вона не відразу зрозуміла, що її залицяльник дуже заможний.

А коли зрозуміла – спочатку навіть злякалася і хотіла розірвати стосунки, мовляв, навіщо будувати стосунки не з рівними.

Але Максим заспокоїв її і сказав те, що назавжди змінило уявлення Варі про її власну «нерозумність».

— Знаєш, є у людини гроші, немає у людини грошей — це все від обставин залежить, а обставини мають властивість змінюватися.

Я тебе на десять років старший, так ось, у твоєму віці тільки справу в роботу запускав і нічого за душею не мав, а потім пощастило — піднявся, як у нас висловлюються.

А поки «піднімався» — дуже багато людей зустрів і розбиратися в них навчився.

Так ось, жінку на кшталт твоєї матері хоч з грошима, хоч без них, я б на поріг не пустив просто тому, що не знаєш, коли удар від неї в спину прилетить.

Людина вважає нормальними ті речі, які для мене ну… неприйнятні, розумієш?

А ти і гаманець мені тоді повернула, і в іншому поводилася дуже порядно весь цей час.

Твій характер і твоя чесність – найцінніше, що є в цьому світі, Варваро.

І заради такої дружини, як ти, мені ніяких грошей не шкода. То що, вийдеш за мене? – посміхнувшись, Максим дістав з кишені коробочку з каблучкою.

Варя, ахнувши, погодилася. Ну а хто б відмовився на її місці?

На весілля маму нареченої вони не покликали. Зате запросили батька і сестру Варі.

Можливо, від них, а може і від спільних знайомих її мати дізналася про те, що дочка вийшла заміж за багатого чоловіка.

І вже потім, обговорюючи те, що відбувається, з подругами, дивувалася: ну як могла її нерозумна дочка одружитися на багатії-красені?

Адже вона завжди була нетямуща, неправильна, а в підсумку отримала щасливе життя.

Мама не замислювалася, що, можливо, саме вона деякі речі у своєму житті зробила не так. Лише злилася на дочку і зятя, що ті не хочуть з нею підтримувати жодних стосунків і навіть не кажуть, де живуть.

І онука не показують, щоб бабуся хлопчикові не подавала поганого прикладу.

Це вона поганий приклад? Теж мені, поціновувачі…

Бажаючи помститися, жінка подала на дочку на аліменти.

Ось тільки в задоволенні позову їй відмовили, оскільки сама Марія була хоч і пенсіонеркою, але нужденною її не визнали.

А з чого б її вважати нужденною, якщо пенсія вище прожиткового мінімуму, є своя квартира і немає ніяких проблем зі здоров’ям?

Та й брати з дочки, як виявилося, нічого – кар’єри Варя не побудувала, працювала за фахом, просто щоб вдома не сидіти.

А що її зять забезпечує, шуби їй купує і на курорти возить – так це, вибачте, його особиста справа, а матері дружини він нічого давати або дарувати не зобов’язаний.

Все це і роз’яснили засмученій жінці в доступній формі при спробі звернутися до суду.

Та ще й грошей зажадали, мерзотники! За судові витрати, бачте…

Дочка, коли їй вдалося додзвонитися і вимагати взяти ці витрати на себе, лише кинула трубку і заблокувала номер.

Втім, чого від неї чекати! Адже вона завжди була… нерозумною.