Все своє життя я посвятила синові. Йому майже тридцять років,а все ще неодружений. Тому коли він заявив, що одружується я була безмежно рада і почала активно готуватися до свята.

В знак весільного подарунку я звільнила свою двокімнатну квартиру, а сама поїхала жити до своєї старенької матері. Їй і так потрібна допомога, а молодим потрібна квартира.

Невістка, на яку я надіялась, що вона добре повпливає на мого сина, одразу зібрала сумки та переїхала з моїм сином до квартири. Після цього ми з сином рідко спілкувались та й молода сім’я не дуже часто мене навідувала. Можна сказати, що навіть вкрай рідко.

Але все змінилось, коли я одного разу зустрілась зі своєю старою сусідкою, яка жила в квартирі за стіною. Ми розговорились про життя, про погоду, про останні новини і ось на останок вона мені сказала, чи, можна сказати, дала пораду:

-Ти якось завітай до сина з невісткою, але так, щоб неочікувано…

Така порада мене вельми здивувала і я стала переживати. Я набрала номер сина та почала розпитувати як вони живуть з невісткою, але син намагався запевнити, що вони, як кажуть, живуть душа в душу. Але чуючи голос сина мені мало вірилось, адже він був якийсь трохи сумний, апатичний.

Тому я вирішила все ж заглянути до них, як і сказала колишня сусідка, неочікувано. Ключі від квартири в мене були. Слава богу вони не замінили замки.

Я відкрила двері, а там… Просто нереальний безлад та бруд. Ніби якийсь бомжатник, а не квартира сімейної пари. Я зайшла на кухню, а там сиділи в оточені мало не кілька десятків пляшок різних алкогольних напоїв син з невісткою.

Обоє під шафе, м’яко кажучи курило прямо в приміщенні, тому сморід стояв знатний, а дим не давав нормально розгледіти, що і як.

Такого я не стерпіла і вигнала обох з квартири давши на переїзд тиждень. Син через сім днів приніс ключі від квартири, а я потім замінила замки.

Я вважаю, що правильно вчинила, адже на цю квартиру ми з покійним чоловіком дуже багато працювали, а вони, два телепня, зробили з неї свинарник всього за чотири місяці проживання. Тепер хай самі заробляють на власну нерухомість. Так можливо навчаться цінувати чужу працю, а не чекати на все готовеньке.

КІНЕЦЬ.