Те, що наш десятирічний син краде гроші, стало для всіх у нашій родині несподіванкою. Ніколи за ним такого не помічали, бо брав він із мого гаманця чи з сумочки дружини незначні суми, на відсутність якої не звернеш уваги.

Але коли він узяв велику купюру у своєї бабусі, вона одразу помітила. Після довгих суперечок Ваня зізнався, сказав, що не хотів брати так багато, але там була лише одна купюра.

Дружина почала плакати і голосити, що ми для нього нічого не шкодували, то чому він росте таким? Але коли всі більш-менш заспокоїлися, почали з’ясовувати, на що син витрачав гроші і чому не попросив у нас.

Виявилося, що витрачав ці гроші, як і всі його друзі на жуйку, чіпси, сік, шоколад та інші подібні речі. Все це ми йому завжди купуємо, але Ваня сказав, що коли вони йдуть зі школи, однокласники купують усе це за свої гроші, яких він ніколи не мав.

Йому було соромно, що хлопці з нього сміялися і говорили, що батьки вважають його досі маленьким і не дають із собою грошей. Я зрозумів, що син правий.

Ми боялися, що маючи свої гроші, він почне купляти щось заборонене, адже різних спокус для дітей багато, коли є гроші. Купували теж не все, що він просив, у дружини завжди були вагомі, на її думку, аргументи, що чіпси шкідливі, льодяники з барвниками, для кіндер-сюрпризу та іграшок ти вже великий.

Самі винні в тому, що так сталося. Але це ще не все.

Ваня пізніше сказав мені, що він поцупив гроші у однокласника, з яким разом сидить за одним столом. Той хлопчик ні про що не здогадався, вирішив, що загубив десь.

Потрібно було шукати вихід, як це виправити. Я розумів, що зізнатися – це означає терпіти глузування та недовіру класу синові доведеться до кінця навчання, і невідомо, чим це для нього закінчиться. Вирішив, що достатньо того, що він сам зізнався та зрозумів свою помилку.

Вирішили, що Ваня непомітно покладе гроші однокласнику в портфель, хай думає, що він тоді їх просто не знайшов. Я згадую своє дитинство, мені теж не давали кишенькових грошей, але коли я просив гроші у батьків на морозиво чи в кіно сходити, ніколи не відмовляли.

Було приємно, коли приїжджала бабуся і потай від батьків давала незначну суму, тоді я був щасливий, що можу купити собі сам, що захочу. Ніколи не думав, що батьки мають виділяти мені щодня певну суму на кишенькові витрати.

Напевно, зараз інший час та інше ставлення до грошей. Хотілося б, щоб на мою історію, відгукнулися батьки, які мають такі ж за віком дітей, і як вони вирішують це питання.

КІНЕЦЬ.