– Тату, ти коли мамі робив пропозицію, довго думав? – спитав Денис у батька, коли той, сидячи на дивані, читав книгу.

Ігор відволікся від читання і здивовано дивився на сина.

– Про що думав?

– Ну, тату, не роби вигляду, що ти не зрозумів мого питання, – ображено вигукнув Денис. – Я питаю, ти сумнівався, одружитися тобі на мамі, чи не одружуватися?

– Нітрохи не сумнівався, – впевнено відповів батько.

– А довго збирався робити пропозицію?

– Та, начебто, не довго, – Ігор з цікавістю подивилися на сина. – А що? У тебе з’явилася дівчина, якій хочеш зробити пропозицію?

– Поки не хочу я нікому нічого робити, – замотав головою син. – Я просто так питаю. Хочу зрозуміти, з ким мені продовжити зустрічатися, а з ким не обов’язково. Заплутався я щось.

– Ого, – здивувався Ігор. – У тебе так багато кандидаток, які можуть стати твоєю дружиною?

– Ні, не багато. Всього дві.

– Дві, це добре, – кивнув батько. – Деякі і одну дівчину не можуть собі знайти. Вони хоч гарненькі?

– Ну так.

– І тобі подобаються?

– Якби вони мені не подобалися, тату, я давно вже з ними не зустрічався б. Тепер я намагаюся зрозуміти, хто з них підходить для сімейного життя?

– Дивно, – посміхнувся батько. – Мені здається, будь-яка особа жіночої статі підходить для сімейного життя. Якщо вона, звісно, ​​хоче звести сім’ю.

– От у тому й справи, – зітхнув тяжко син. – Мені здається, вони цього взагалі не хочуть.

– І як ти це зрозумів?

– Ну, як… Одна постійно хоче веселитися, і щоб поряд була купа друзів і подруг. Я їй кажу – давай з’їздимо кудись удвох, відпочинемо від шуму. А вона, знаєш, що каже?

– Що?

– Мені каже, самотність дуже не подобається. Я їй говорю – ти ж будеш не одна, а зі мною. А вона мені каже – тебе одного мені буде мало. Вдвох нудно.

– Так-так… – задумливо промовив тато. – цікавий екземпляр. А друга?

– А друга постійно у справах. Ми з нею бачимося раз на тиждень, бо в неї то конференція молодих фахівців, то якийсь симпозіум, то зліт чи підвищення кваліфікації. Загалом мотається по всій країні, і обмежувати свою свободу не збирається. Але вона, звісно, ​​класна. Але дуже зайнята.

– Так, активні вони в тебе. А інших дівчат на прикметі в тебе більше нема, чи що? Ну, які простіші.

Денис промовчав, потім неохоче сказав:

– Ну, є ще одна… Але це так… Подруга у запасі.

– Що означає – у запасі? – здивувався батько

– Ну, я до неї іноді в гості заходжу, коли вона запрошує. Але це рідко.

– Вона запрошує тебе додому? – уточнив батько.

– Ага. Великий домосід вона, тату. Нікуди її з дому не витягнеш. Така вона дивна.

– І що ви з нею робите, коли ти в гості приходиш? – обережно поцікавився Ігор.

– Та нічого особливого. Так, сидимо, базікаємо на різні теми. Потім вона мене годує чимось смачним. Потім ми з нею фільми дивиться по телику.

– А чому це вона тебе годує?

– Тому що вона готувати любить. Я говорю їй, підемо в кафе сходимо, розвіємося. Я оплачу. А вона каже – не хочу.

– Правильно вона каже, – кивнув Ігор. – Яке кафе, якщо вона сама готувати любить?

– То навіщо щось готувати, якщо можна й у кафе смачно поїсти?

– Ти Денис, що – нічого не розумієш? – вигукнув батько.

– Чому?

– Тому що! Ти розумієш, що твоя третя дівчина – вона майже готова дружина.

– Так?

– Ну звичайно! Якщо вона готувати любить. Це ж головне!

– Чому, головне?

– Ну, ти даєш… – захвилювався тато. – Поки твоя мама готувати смачно навчилася, знаєш, скільки часу минуло? А скільки ми грошей на ці перекушування в безглуздих забігайлівках витратили. Я тобі дивуюсь, сину. Ти, можна сказати, повз справжнього діаманта ходиш, а дивишся на якісь скельця.

– Та ну, тату, ти скажеш теж, – недовірливо подивився на батька Денис. – Сімейне життя, адже це не тільки смачна їжа?

– А що ще?

– Ну, не знаю… – Денис замислився. – Це ще й кохання… І, мабуть, взаємні інтереси…

– Ага… – Ігор сумно глянув на сина. – Все ти правильно, кажеш, синку, все правильно. Але дуже не переконливо. І значить, не готовий ти поки що до одруження. З висоти свого досвіду можу сказати, ти всіх своїх активних дівчат сміливо залишай. А ось останню, яка, як ти сказав, подруга в запасі, ти її іноді продовжуй відвідувати. На всякий випадок.

– Чому?

– А ось через рік-другий, коли ти ще трохи подорослішаєш, тоді, можливо, і сам зрозумієш – чому…

Ігор замовк, і знову уткнувся у свою книгу.

КІНЕЦЬ.