– Ларисо! – Мама була в істериці, – приїжджай! Терміново!

– Що знову сталося?

– Запитала Лариса крізь сон.

– Знову?! І це кажеш ти?! Я тут божеволію, а вона запитання ставить!

– Ставлю, мамо, – Лариса прокинулася остаточно, – тому, що сьогодні субота, на годиннику сьома ранку, у мене були свої плани, а ти дзвониш ні з того ні з цього, і командуєш. Не скажеш у чому річ – не приїду.

– Справді?! Та й не треба! Тобі ж немає діла до матері! Тобі все одно, що в неї життєво важливе питання!

– Мам, у вас із батьком все життя тільки такі питання і бувають, – відрізала Лариса, – розбирайтеся самі.

– Нема з ким розбиратися! – гаркнула мати, – Немає в тебе більше батька!

У телефоні почулися гудки.

– Що знову? – невдоволено спитав чоловік Лариси.

– По-моєму, у них правда щось трапилося, – задумливо відповіла Лариса, у якої в голові все ще лунав крик матері, – треба їхати.

– Як вони дістали! Таке враження, що твоя мати не знає, що в дочки своя сім’я є.

– Діма, не починай. Батьків не обирають. Вибач, але я поїду. Доведеться тобі одному з хлопцями справлятися.

– Можна подумати – вперше. Скажи тещі, що, якщо вона не дасть тобі спокою, я з тобою розлучуся.

Лариса здивовано підняла брови:
– Справді?

– Ні, звичайно, – засміявся чоловік, – але налякати варто. Раптом допоможе.

– Не допоможе, – впевнено сказала Лариса, і почала збиратися.

Скільки Лариса себе пам’ятала, у будинку батьків ніколи не було миру, і майже завжди стояв галас.

Кричала мати. Батько мовчки слухав. Здавалося, що він взагалі на неї не реагує. І, якби не щільно стиснуті губи, й рухливі жовна на запалих щоках, ніхто б не здогадався, що він ледве терпить ці «виховні» сцени.

А почались вони, коли Лариса ще навчалася у школі. Спершу були досить не часті. Згодом стали регулярними. З приводу, та без.

Причому мама, що мала від природи дзвінкий голос, кричала так, що її чули всі сусіди. Навіть ті, що сиділи на лавці біля під’їзду.

Чули та обурювалися:

– І навіщо так репетувати? Невже не можна поговорити спокійно? Як він це терпить? Бідолашний мужик.

Тим, як терпить дочка таких скандальних батьків, ніхто не цікавився. Тим більше, що сім’я Лариси вважалася цілком щасливою. Батько керував Науково досліджувальним інститутом, мати – не працювала, займалася дочкою та домашнім господарством.

Ну, як займалася? Командувала чоловіком, Ларисою, та домробітницею.

Батько Лариси мав науковий ступінь, добре заробляв. І вирішив: нехай у дружини буде помічниця, інакше вона своїми причіпками зведе його з розуму.

Думав, що дружина буде вдячна. Але він помилився.

Вона знову і знову влаштовувала істерики, не соромлячись присутності сторонньої людини. Дочку вона взагалі не брала до уваги. Лариса була для неї чимось, на кшталт меблів.

І дівчинка мріяла, що тільки-но виросте, втече з рідного будинку, куди очі дивляться.

Так вона й зробила. Вступила до університету в іншому місті. Приїжджала рідко, але на показові скандали все одно потрапляла.

Якось чула, як батько, який втомився слухати чергову прочуханку, різко відповів дружині:
– Чого тобі не вистачає для щастя, Маріє Олегівно?! Може, місяць з неба дістати?

Мати від несподіванки здивувалася: як він посмів зупинити її монолог?! А потім розсміялася, і заспокоїлася. Ненадовго.

Коли Лариса виходила заміж, мати влаштувала «показові виступи» просто на весіллі.

Весь час смикала чоловіка, робила зауваження, вимагала поставити чарку і, коли батькові нареченої тамада запропонував сказати тост, вона встала і заявила:

– Сама скажу. Моєму чоловікові не можна довіряти нічого важливого.

Не можна…

Напевно саме тому батько відразу після весілля нишком подарував Ларисі квартиру, і суворо заборонив говорити про це матері.

Лариса свято зберігала таємницю, і чоловіка попередила про те саме.

– Нічого собі! – Здивувався той, – сподіваюся, у нас таких таємниць не буде.

– Звичайно, не буде, – посміхнулася Лариса, – по-перше, у нас немає таких доходів, а по-друге – я вся в батька. Скандалити не люблю і не вмію. У мене на нього з дитинства алергія.

Все це Лариса згадала, поки їхала до батьків. Вона готувалася слухати скарги матері на батька, у деталях уявляла собі його бліде обличчя, та втомлені очі.

Нічого подібного не сталося. Відчинивши двері, мати одразу почала голосити:
– Все життя йому віддала, молодість! Хрест на собі поставила! А він!

– Мамо, що трапилося? Що з татом? – Запитала стривожена Лариса.

– Твій батько вночі пішов із дому!

– У сенсі?

– Без сенсу! Увечері ліг спати. А вранці я підвелася, зазирнула до нього в кімнату, а його немає!

– То, може, він пішов на роботу?

– Ні, Ларисо! Він зовсім пішов! Частину своїх речей забрав!

– Ти йому дзвонила?

– Звісно! Він не відповідає! Подзвони ти. Зі мною він, схоже, говорити не хоче!

Лариса набрала номер батька. Той відповів одразу.

– Доброго дня, – голос звучав спокійно, навіть радісно, ​​- знаю, про що ти хочеш мене запитати. Відразу відповідаю. Думаю, що я заслужив на щастя не бачити твою маму до кінця своїх днів.

– Тату, ти де? – Лариса не стала нічого уточнювати, оскільки мати стояла поруч.

– Я зняв дачу в друга. Поки що поживу тут. Далі буде видно. Якщо що – я на зв’язку. З тобою. Домовились?

– Домовилися.

Зв’язок перервався …

– Ну і про що ти з ним домовилася?! – Мама вже розпушила бойове оперення. – Знайшла з ким! Зі зрадником!

– Мамо, припини! Ніякий тато не зрадник. Просто він утомився від ваших сварок.

– Це він так сказав?

– Ні, це я на твоє запитання відповідаю. А він сказав, що поживе в друга на дачі. Тож не хвилюйся. Повернеться…

Батько не повернувся. Мати з’ясувала, де ця дача, бо вона чудово знала всіх друзів чоловіка. Приїхала туди, але як не стукала, як не кричала, хвіртка в паркані так і не відчинилася.

Потім вона обривала телефон чоловіка. Але марно. Проводила розслідування: чи не з’явилася в нього якась пасія. Дізнавшись, що жодної жінки немає, вона розлютилася ще більше.

– Як він посмів кинути мене просто так? Я що – річ? – Кричала вона в слухавку, коли дзвонила Ларисі. – Ніколи не пробачу!

– Мам, – одного разу відповіла дочка, – мені здається, йому не потрібне твоє прощення. Дивись: на розлучення тато не подає.

– Картку зарплатну в тебе не забрав. Претензій не висуває. Він утомився від тебе, мам. Він просто святкує свою волю. Натерпівся…

– Що ти несеш? – Мати підстрибнула, як ужалена, – це він натерпівся?! Це я терпіла все життя!

І тут вона заплакала. Від образи та безсилля. Мабуть, нарешті зрозуміла, що це все. Продовження не буде. А потім трапився сумний фінал.

Через три роки батька Лариси не стало. Друг передав його останні слова:
– Скажи дочці, щоб сама мене ховала…

Коли мати про це дізналася, розреготалася. За пів року вона злягла. Лариса доглядала її не один рік.

Мати все більше мовчала, але за тиждень до свого відходу сказала:
– А мені для щастя всього вистачало… Тільки я цього не розуміла…

Лариса часто відвідує батьків. Тепер у них завжди тихо…

КІНЕЦЬ.