Нелегко бути самотнім чоловіком у шістдесят років, без дружини, без дівчини, з дітьми, які вже виросли і мають власні сім’ї. Я теж самотній, але мої сини цього не розуміють.

Раніше вони зі мною мало спілкувалися, але після того, як у моєму житті з’явилася жінка, про яку я хотів піклуватися і з якою я хотів прожити старість, обидва сини почали сварити мене за прагнення до любові.

З наймолодшим сином ми довго не ладнали. Він був дуже задиристим, але симпатичним хлопцем, через що за ним з підліткового віку бігали дівчата.

Дійшло до того, що до того, як у нього з’явилася справжня офіційна дружина і сім’я, він завів ще двох дітей від незнайомих людей. Він тримає це в таємниці, соромиться комусь розповідати, бо це псує його репутацію.

І те, що я зустрічаюся з кимось у шістдесят років, він теж вважає чимось ганебним.

– Ти вже старий, соромно зустрічатися з жінками у твоєму віці, – сказав він, коли дізнався, що я щасливий з кимось іншим, окрім його покійної матері.

– Негайно покинь її і зосередься на своїх онуках!

Він поставив мене перед вибором: або його і його брата сім’ї з онуками, або моя дівчина. Неможливо було пояснити, неможливо було знайти компроміс, і тепер діти взагалі перестали мені телефонувати.

Старший раніше був нейтральним, але молодший постійно налаштовує його проти мене, і тепер вони обидва мене ненавидять.

Останнім часом мені все частіше здається, що я зраджую своїм дітям з жінкою, яка мені подобається. Я проміняв їх на особисте щастя, в той час як повинен бути дбайливим дідусем і допомагати з онуками, бо більше нікому. Моє нове кохання підтримує мене, але мені здається, що цього недостатньо.

Було б набагато краще, якби моя сім’я була поруч, але я знаю, що цього не станеться. Навіть до того, як у мене з’явилася дівчина, вони не дуже хотіли мене бачити.

КІНЕЦЬ.