-Тату, тату, ми з Вовою одружуємося.

-Таак, Вова значить. І де ви жити будете?

-У нас…

-Нормально. Свого житла у нього, значить, немає.

-Ну, у нас же багато місця.

-Ну так, аж три кімнати, і одну з них ти пропонуєш Вові віддати. А машина у нього є?

-Машина? Машини немає.

-Он як! І машини немає. Ні квартири, ні машини. І навіщо він тобі такий потрібен – без квартири і без машини? Возити він тебе на чому буде? Ти ж любиш на машині кататися. Може, передумаєш заміж за цього Вову виходити?

-Не передумаю, Вова хороший.

-У тебе всі хороші. Що ж в ньому хорошого?

-Він мене на гойдалках гойдає.

-Чуєш, Юля, в Ірини наречений Вова, і він гойдає нашу дочку на гойдалках. Жити збираються у нас. Про батьків запитати ще не встиг, скоріше за все Ірина сама ще не знає, хто там тато і мама.

Юля вийшла з кухні, розв’язуючи фартух.

-Як? Тепер вже Вова? Минулого тижня був Максим. Щось ти швидко женихів міняєш.

-Ми посварилися з Максимом, він мені не дав на гойдалках погойдатися.

-Зрозуміло, значить, ви через гойдалку посварилися, – тато Михайло виглядав цілком серйозним, коли спілкувався з донькою, яка вже перейшла в старшу групу дитячого садка.

Мама Юля з розумінням подивилася на Ірину:

-Правильно, доню, навіщо тобі такий наречений, скнара. Вже краще Вова …

Ірина відчула підтримку, заплескала в долоні:

-Ура! Вова у нас буде жити!

-Для початку давай запитаємо у його батьків, – запропонував тато Михайло.

Ірина задумалася.

-Ну що, наречена, час вже пізній, пішли спати, завтра в садок, – покликала мама.

-У-ууу, не хочу.

-А треба, а то будеш завтра сонна і Вові не сподобаєшся.

Ірина слухняно йде в дитячу кімнату.

Михайло і Юля переглянулися.

-Як добре, – посміхається Юля, – поки маленька, такі турботи дріб’язкові в Ірини: подумаєш, щотижня новий наречений. І ніяких проблем. Хороший час!

Мишко сміється:

-Треба завтра познайомитися з Вовою, все-таки дочку на гойдалках гойдає.

Вони заглянули в дитячу кімнату: Ірина вже була в ліжку і чекала, коли тато і мама поцілують її на ніч.

Золотий час, який в цьому віці навіть не відчуваєш…