Моєму татові зараз 76 років, поважний вік. І до цього часу він чудово сам з усім справлявся. Тримав навіть кілька грядочок біля хати та 5 курок, ну і пес з котом були, звісно.

Та зараз через хворі ноги і спину йому важко щось робити. Не завжди навіть собі їсти зварить.

Мами не стало 15 років тому і з того часу тато живе сам.

Я з чоловіком і дітьми в місті живемо, це за 40 кілометрів від татового села. У нас трикімнатна квартира. Я не раз просила тата до нас переїхати. Ми б його забрали і доглядали. І йому, і нам так було б краще, бо щодня їздити я не можу, тому що працюю. Та тато вперся і не хоче слухати:

– Мені в своїй хаті краще. Та й кота з собакою не покину – каже.

Тоді я вирішила найняти доглядальницю з того ж села, що тато. Поговорила з тіткою Ганною, сусідкою тата, вона якраз рік тому на пенсію вийшла. Кажу:

– Ви на день кілька разів наглядайте, щоб упевнитися, що з татом все добре. Їсти йому зваріть, приберіть та проконтролюйте, щоб він випив ліки.

Тітка Ганна погодилась. Ми з нею по кілька разів на день зідзвонювались і вона про все мені розповідала. Татові таке моє рішення сподобалось. Тому я була спокійна.

І от на днях до мене зателефонувала зведена сестра – донька тата від першого шлюбу. Ілона вже більше 10 років живе в Італії з дітьми. Там у неї є чоловік.

Про нас вона ніколи не згадувала і татом не цікавилась, а тут дзвінок. Я думала, що то тітка Ганна телефонує, доки не почула крик у слухавці.

– Це ти так за татом доглядаєш? Скинула його на чужу тітку і забула. Невже не можна було до себе забирати? Сама ж в місті сидиш, а на літнього тата наплювала. Оце то дочка, нічого не скажеш – кричала Ілона.

Та я теж не стала мовчати.

– А ти де? Чому тата не доглядаєш? Сидиш за кордоном і не згадуєш про нього. За 10 років ні разу не подзвонила, а тепер розказуєш, що і кому робити. На себе подивись спочатку.

Після цього Ілона кинула слухавку, але не заспокоїлась. Сестра зателефонувала своїй подрузі, вона живе в тому ж селі, що тато і розповіла свою версію подій. І про мене, “погану дочку” теж не забула сказати.

Про це я дізнавалась, як приїхала навідати тата, а з усіх сторін на мене дивились засуджуючи і говорили:

– Як так можна покинути рідного батька і забути. Скинула його на сусідку і радієш?

Не розумію, як люди можуть говорити те, чого не знають і лізти в чужу сім’ю. Та виправдовуватись і всім пояснювати не збираюсь, бо знаю, що все роблю правильно.

Хто з нас не правий? Як вважаєте? Як би діяли ви?